Розділ 23

Видихнула свіжого повітря на повні груди, і відвернулася від задушливого автобуса, який поскрипуючи, покидав місце призначення, тобто мою зупинку біля університету

Я вже бачу високого хлопця, який ліниво притулився до воріт виглядаючи когось. Коли його голова обертається до мене, на лиці з'являється усмішка. 
Чекав він здається мене.

Не здається.

Я йду, впевнено ігноруючи його, не зменшуючи своєї швидкості.

Боковим зором, я помічаю, як хлопець слідує за мною, ніби надокучлива тінь, яка хапає мене за праве плече.

- Свахо? - каже, рівняючись зі мною.

Я дивуюся.

- Яка сваха?

- Ти ж сватала мене зі своєю сусідкою. Пам'ятаєш? Вона до речі знайшла собі чоловіка...

Я витріщаю на нього очі.

- Ти звідки знаєш? І нікого я не сватала, цю роботу робить її мати.

- Чоловік той, це батько мого знайомого. Там дуже романтична історія вийшла, я тобі потім розкажу, коли запросиш до себе  на чашечку чаю. - Він підморгує мені, відчиняючи переді мною двері університету.

Чомусь в голову лізе зовсім інший "чай" на який я можу його запросити. Хитаю головою, щоб звільнитися від своїх збочених думок.

- Зараз ти виглядаєш, як базарна баба. - Насмішкувато кажу, ловлячи на собі погляди здивованих студентів.  - Як твоя рука?

- А ти зараз виглядаєш, як дуже приваблива і надокучлива медсестра. Але не хвилюйся, з нею все гаразд, вона ще покаже себе в майбутньому — Кирил знову мені підморгує, посилаючи двозначний натяк, і прямує у свою аудиторію, залишаючи мене горіти саму.

Коли я сідаю на своє місце, на телефон приходить нове повідомлення:

"Я хочу тебе підвезти додому. А ще дужче хочу поговорити з тобою"

"Ні"

Відкладаю телефон вбік, уважно слухаючи викладача. Як відсторонити цього хлопця від себе, при цьому зробити так, щоб не напоротися на холодну ненависть?

Я зовсім не хочу ставати його ворогом...

Навчання сьогодні пройшла спокійно списаними сторінками навчального матеріалу, візерунками на моїх руках, і спокійного дихання на повні груди.

Я відчувала спиною презирливі погляди,  особливо глибоко пропалювала в мені діру Ніка Стецька, як не дивно, вона вважала себе дівчиною Кирила. І дівчата в холодних, пустих кутках, звинувачували мене та обзивали хвойдою. Але плюнути мені ці слова в очі, ніхто не насмілився.

Новий одяг сприйняли, як подарунки від моїх ухажерів, який я приймаю майже кожного дня у своїй тигровій кімнаті.

Вони стямитись не могли, як така сіра мишка може когось приваблювати.

Після всіх пар, я вже зібралась йти додому, як у дворі університету зчинилась бійка. І розпочав її Висоцький, який бив з усієї сили якогось хлопця, який заливався кров'ю на бруківці.

Шина на зламаній руці Висоцького була в червоних плямах, і трималася на волосині.

Я підбігла на місце дії, зі швидким серцебиття і тремтливими ногами. Здавалося, я зараз впаду, бо світ почав крутитися в мене перед очима від нервів і виду крові, яка була всюди.

Ніка стояла, плакала і вигукувала, щоб Кирил зупинився, інші ж знімали це все на відео.

Я на ватних ногах підійшла до Кирила, обняла його за плечі, мало не діставши від нього в живіт.

Хлопець зупинився, потемнілими від злості очима, дивився на мене. Синець на вилиці, і шкіра така бліда, з лагідним осипом веснянок. Тепер вони були яскравіші ніж завжди, хоча були помітні тільки зблизька.  Я відчувала його уривистий подих на своїх губах.

- Я тебе вдарив? - питає охриплим голосом продовжуючи сидіти на побитому хлопцеві.

- Ні. Прошу, зупинися. - шепочу йому на вухо, зариваючись йому в шию, як це робив він уві сні.

Кирил торкається своїм носом мого волосся, потім встає разом зі мною.

До нас підбігає переляканий охоронець, але бійка вже закінчилась.

- Бігом до директора! Обидва! - кричить чоловік, витираючи піт з чола.

- Пізніше. Спочатку я маю відвезти свою дівчину додому.  - Повертає своє обличчя до мене, щоб вразити яскравістю зеленого у своїх очах.

Здається я падаю, та мене підхоплюють крила.

Хоч би їх ніхто не відірвав...

Та, здається, першою це зроблю я.