Розділ 22

Твій таємний коханець: Я зрозумів.  Вибач за мою наполегливість.

Твій таємний коханець: Я просто хотів тебе побачити.

Мрійниця: Ми переїхали.

Твій таємний коханець: Вітаю!

Мрійниця: дякую)

Твій таємний коханець : І як тобі?

Мрійниця: Дім чудовий, але відчуваю себе не у своїй тарілці.

Коли надсилаю це повідомлення, стає трішки легше. Адже добре виговоритися про те, що нікому не можеш сказати. Крім мами, яка налаштована агресивно на будь-які прояви мого невдоволення.

Твій таємний коханець: Ти мусиш там жити?

Мрійниця: Так.

Пише...

Мрійниця: У мене з'явився зведений брат. Мені не подобається, як він налаштований... Тобто, сьогодні він ніжно торкався моєї щоки. І ці погляди. Можливо, мені лише здається?

Я не знаю навіщо йому про це пишу, але це справді мене турбує.

Твій таємний коханець: Можу сказати тобі тільки те, що я починаю ревнувати)

Твій таємний коханець: Якщо тобі це не подобається, скажи йому про це. І якщо він продовжуватиме лізти до тебе, то можеш написати мені, я приїду і розберуся з ним. Підходить?

Мрійниця: Добре)

Я перечитую повідомлення тричі, щоб в моїй голові з'явився образ цього хлопчини й Міші, який переломив би його на коліні. Як я могла помітити, через обтислу футболку на моєму зведеному браті, він був дужий і не пальцем роблений, а ще високий, можливо трішки нижчий за Висоцького.

Якщо порівнювати їх обох, то Міша більш накачаний ніж Кирил, але Кирил вищий і здається міцніший ніж Міша. Але мою теорію перевірити не вдасться, ну і добре!

Чому я знову загадала за Висоцького?! Я ледь викинула з голови його образ, коли той чотири години тому, притиснув мене у вбиральні. Я мало не збожеволіла!

І от знов!

Намагаюсь заснути, і це зрештою вдається зробити.

Тільки й в мої сни, Кирилу Висоцькому, вдалося пролізти.

А снилося мені таке, що я встала ніби не з ліжка, а з розпеченого казанка.

Спочатку в сні було море, я його обожнюю, хоч і була там усього один раз у дитинстві.

Той спогад закарбувався в моїй голові досі, хоч і пройшли роки.

Я сиділа на пляжі, який був вкритий золотистим піском, і вдивлялася у гладь води, водночас бачила там цілий всесвіт.

Була темна ніч, зірки розкидані по небу, милувалися своїм відзеркаллям, місяць тонув у глибинах пітьми, але все одно яскраво світив, роблячи розтерту стежку на поверхні моря.

Я милувалася цим всім, навіть тоді, коли його руки ніжно торкалися мого волосся, потім шкіри, доки не дійшли до моїх грудей.

Було спокійно, тихо, затишно. Хотілось потонути, та не в глибинах води, а в Ньому.

Я насолоджувалася цим, скільки могла, бо частина мого розуму, розуміла, що це всього-на-всього сон.

Кирил сів біля мене, зариваючись у мою шию, щоб за мить покрити її поцілунками.

Потім...

Потім було ще дещо, але я волію це забути, бо не зможу більше дивитися Висоцькому в очі!

Я вмилася холодною водою, і зрозуміла, що починаю закохуватися.

Мати рідна, чому саме в нього?

Цілий день я провалилася в ліжку, тільки під вечір вирішила оглянути цей особняк  детальніше.

Матері не було цілий день, вона пішла на одну з вечірок, на який запросили Володимира, тому вона мене не турбувала.

Цей день був тільки мій.

Я спілкувалася з таємним коханцем, готувалася до завтрашніх пар, і думала про зелені очі, які обпекли мою душу й серце.

День пройшов непомітно, хоч і знервовано, бо я не знаю, чого очікувати завтра.

Моє життя кардинально змінюється, і є відчуття, що я банально за ним не встигаю.

Я лягаю спати, на щастя, Кирил мені більше не снився.

Зранку, навіть не поснідавши, побігла до університету, відмовляючись від автомобіля, який мав би мене туди доставити.

Я пішла на зупинку, чекаючи на автобус,  зайшла в інстаграм, доки був час.

Я знайшла сторінку Кирила.

Там було три фотографії, одна професійним фотографом на темному фоні в офісному одягу, інші були миліші та справжні.

Я хочу наблизити фотографію ближче, але випадково ставлю лайк, одразу ж забравши його назад.

До моїх вух доноситься звук телефону, і я бачу усміхненого Кирила, зі своєї крутої тачки.

- Мною любуєшся? - хитро питає, і я бачу, що він водить машину однією рукою? Це як взагалі?

- Це небезпечно.

- Мені набридло, що хтось постійно мене підвозить. Тож, забий. - його веселий тон, і бісики в очах чомусь заводять моє серце. Я згадую сон, і напевне стаю червоною, як мак. - Чому ти стоїш на цій зупинці? Це ж з протилежного боку від твого дому...

- Я ночувала у своєї подружки.

- Я думав у тебе їх немає... - він розуміє, що сказав щось не те, та й напевно вираз мого обличчя про це свідчить — Вибач.

- Забий. Я можу зрозуміти, чому ти так думаєш. Весь це час, я була відбивною грушею для знущань. - слова виходять сухо, я опускаю очі додолу. Чую звук автобуса, і відходжу від машини, щоб залізти в нього.

- Я хотів тебе під...

- Побачимось!

Двері автобуса зачиняються.