Розділ 17

Вночі мене розбудив гучний грім, за який одразу посипався рясний дощ.
Була перша ночі, і я мружачись пішла до кухні, попити води, й прихопити щось поїсти, якщо одразу не засну, то почне млоїти.

На ранок суботи, я прокинулась досить пізно. Мама гучно з кимось говорила телефоном, чим мене й розбудила.

Коли я спустилася до кухні мама вже не розмовляла, а розставляла приладдя для їжі.

- Привіт, доню. Як спалося? Щось снилося? - веселим, безтурботним голосом промовляє, накладаючи їжу на тарілки.

Я дивно на неї поглядаю, чухаючи голову.

- Нормально. Що снилося, я забула.

Я сіла за стіл їсти, як мама знову почала розмову, вже з більш серйозним виразом обличчя.

- Донечко, ми вирішили з Володимиром одружитися.

- Ну це зрозуміло. - трохи байдуже кажу, наминаючи жарені яйця з сосисками.

- Ми не хочемо робити весілля, просто розпишемось і все.

- Ясно...

- І ще ми хочемо жити разом, в його домі — я підіймаю погляд на неї, тримаючи виделку біля рота. - І я хочу, щоб ти жила разом з нами. Дім я вже виставила на продаж

А ось тепер мені це не подобається.

- А ти зі мною не хотіла порадитися? - питаю невимушено байдужим тоном, тримаючи свою злість поки в собі.

- Ну це ж очевидно! Я не залишу тебе тут саму! - ляскає долонями, кажучи це з якоюсь образою в голосі, як зразкова мати.

Я відставляю виделку на столі, відсуваю тарілку, складую руки на колінах.

- Я хочу жити тут. - кажу, стискаючи долоні міцніше. Злість як метелик, починає виринати з моїх грудей.

- Ні.

Я гучно б'ю по столі рукою, лякаючи і її, і себе.

- Коли ти перестанеш мене опікати?! І взагалі, як в тебе це виходить, опікати й при цьому бути байдужою до мене? Я вже доросла, і сама за себе можу прийняти рішення!

- Я твоя мати! Я тебе виховувала сама, доки твій батько, навіть не дзвонив тобі! І така дяка мені за це?! - як не дивно, це ламає мене. Знову.
Очі застеляють сльози, я встаю зі столу, прямуючи до себе в кімнату.

Шукаю на ліжку телефон, щоб знайти потрібний мені чат.

Мрійниця: Де ти?

Мрійниця: В тебе було таке, що твоя сім'я ніби й любить тебе, але водночас ненавидить?

Твій таємний коханець: Було. Але моя сім'я ніколи мене й не любила.

Я застигаю, перечитуючи повідомлення. Можливо я зробила йому боляче?

Відкидаю від себе телефон, ховаючись під ковдру.
Краплинки сліз стікають щоками, ховаючись десь в простирадлах.
Так хочеться втекти від цього світу, десь в тиху гавань, де ніхто не зможе тебе потурбувати...

***
- Що вона тут робить? - злостиво питаю свого батька, який зараз підпирає свій стіл, прихилившись до нього.

Ліза гордовито стоїть біля нього, намагаючись зловити мій погляд, але я ігнорую її.

- Це твоя майбутня дружина, тому тримай свій язик за зубами, синку, — його голос рівний, і в впевнений в собі.

- Батьку, але ж ми не в середньовіччі... Чому ти можеш просто полишити мене, і дати мені самостійно обирати? - в моєму голосі чути нотки образи, а ще втоми.

- Щоб ти обрав якусь сіру мишу, яка занапастить тебе?

Я нарешті з ненавистю дивлюся на Лізу, яка продовжує тримати на мені свій погляд. Тупоголова дебілка.

Бачу, вони звернули увагу на мою поламану руку, бо батько переводить свій погляд то на неї то на мене, відкриваючи рот.

Вирішую, що більше я не зможу їх слухати, йду геть, вже не  почувши що наостанок казав батько.

Доброго всім дня! Буду рада почитати ваші коментрі:) 

Старалася написати вам главу, хоча мені ще готуватися до НМТ (*плачу) 

Якщо вам цікаво спостерігати за мною, моїм творінням нових історій і чим я живу, то ось вам мій тг канал: Мрія стати небом