Розділ 9

Додому я прийшла з неприємним осадом на душі. Було відчуття - що мене викинули з машини, як сміття.
Можливо для нього я і є така?
Але ж я бачила що він на когось розлютився... Та все одно, така поведінка не виправдана.

Мати вийшла з кухні, у вухах забиті навушники, вона підтанцьовуючи підійшла до мене, виймаючи один навушник і обіймає. Знову ця щаслива усмішка, яка погіршує мені настрій.
Схоже в неї якраз настала біла лінія в житті.

У навушниках весело співала Аріана Гранде. Мамина улюблена співачка. Зараз вся ця ситуація виходила мене з себе.
Хотілося викинути ці довбані навушники з вікна, і накричати на маму.
Я звичайно цього не роблю.
Я чемна дочка.
Я ніколи...

- Ти виграла лотерею? Чи як? - питаю, хоча підозрюю зовсім інше.

- Та ні. Просто настрій гарний - відповідає, при цьому відводячи погляд. Та я помічаю цей блиск. А ще помічаю вологе волосся. І червоний слід на шиї.

- Може досить лукавства, і ти скажеш правду? Той чоловік був тут? - кажу, вмикаючи телефон. Була восьма тридцять. Я ще не зробила уроки...

Бувай мій солодкий сон. Привіт, сині як море кола під очима. Давно не бачились, бляха.

І звичайно бачу нове повідомлення від "коханця".

"Дуже хочу з тобою поспілкуватися. Я весь на нервах! Та не хочу забивати тобі голову своїми проблемами. Як я розумію, тобі й своїх вистачить. До завтра. І  добраніч!"

Мрійниця:Можливо ми тільки недавно знайомі (буквально пару днів, і то телефоном) ти завжди можеш поділитися своїми проблемами зі мною. Я вислухаю.

Твій таємний коханець: Тоді ти можеш забити своїми проблемами й мою голову. ××

Мрійниця: Аж ніяк інакше! Я заб'ю твою голову дощенту своїми дурницями!!!!

Твій таємний коханець: Не думаю, що це дурниці. Не смій знецінювати свої проблеми *сердитий смайлик*

Мрійниця: добраніч!

- Ти взагалі мене слухаєш, Ніколетто?! Досить сидіти в цьому дурнуватому телефоні, коли ти розмовляєш зі мною! - кричить мати.

- Що ти хочеш від мене? - вирішую не починати сварку, і бути більш лояльною до неї - Кажи, я слухаю. Можеш не кричати. Вибач, що не почула з першого разу.

- Цей чоловік, як ти кажеш, стане твоїм батьком, а мені чоловіком! Ти зобов'язана прийняти його. А ще він пообіцяв відправити тебе на танці. Ти ж їх любиш. Правда?

- Ого. Ти пам'ятаєш? - справді дивуюсь. Це щось новеньке.

- Звичайно пам'ятаю, ти ж моя донька! - Вигукує, ніби вона знає про мене абсолютно все.

- Ти ж вважала танці дурнуватою ідеєю, і марною тратою часу. Ні?

- Можливо зараз, я не бачу нічого поганого в цьому.

- Добре, як скажеш. Добраніч.

- До речі, Лето - Господи! Вона знову починає називати мене цим дурнуватим скороченим іменем.

- Що?

- Я дзвонила сьогодні твоїй класній керівниці, і вона сказала мені, що ти втекла з уроку. - її погляд став загрозливим, губи були стиснуті в тонку лінію. Починаю впізнавати свою матір. - Поясниш?

- Мені було погано. - ледь чутно вимовляю, й біжу до себе в кімнату.

Там я помічаю, що футболка лежить у мене на дні сумки. Як? Я ж віддала її Висоцькому...

***

На ранок я почуваюсь розбитою, та домашня робота виконана і це головне.

Сумку склала, футболку теж взяла, хоча питаюсь, як вона там опинилася...

Їсти не хотілося. Я була вся на нервах.

Ще й коханець мамин має приїхати. День обіцяє бути насиченим.

Ще й встала на годину раніше, хоча цілу ніч і не спала нормально. Було відчуття, що в моєї подушки з'явилося серцебиття. Заснула я десь під ранок.

Зранку на мене дивилися посіріле лице, з двома колами під очима. Я вас чекала.

Вдруге за своє життя, я витягла мамину тональний крем з шафки, щоб накласти її на лице.

Два роки тому, я нафарбувалась. Невдала спроба.
Вся школа була обвішана моїми фотографіями, де я виглядала як клоунеса, яка щойно втекла з цирку. Після того випадку - ніколи. Дотепер.

Два роки в мене й телефону не було, а зараз все можна знайти в телефоні, що я й роблю.

За всіма схемами у мене виходить легкий макіяж. В кінці я навіть використала туш. В сумку кинула одяг, який мені купила подружка з Лондона. І побігла в школу, так щоб мама мене не помітила.