Розділ 7

- У тебе гарна усмішка.

Це було дуже неочікувано. Серце почало стукати як навіжене, намагаючись пробити мені грудну клітку.

Я вирішила проігнорувати це, і вийшла з машини. Лице зрадницьки розчервонілося, даючи зрозуміти, що я все почула.

Кирил вийшов з машини слідом за мною. Ми зупинилися на полі, безкрайньому, зеленому  і пустому.

- Де це ми? - питаю, знервовано оглядаючись. Та, чи це не якась нова пастка, принизити мене?
Всю дорогу сюди, ми жартували про сусідку, й про любовні втіхи. Так, було ніяково, але я навіть видала тупий хтивий жарт. Щось типу:

"- Наразі ти не можеш знати, чи не відгризе вона тобі твого дружка"

Але хлопець тільки сміявся, і за цим всім, я не помітила й не питала куди ми їдемо. А зараз було лячно.

- На полі, як ти можеш помітити. - Кирил обійшов машину, відкрив багажник, й вийняв звідти ковдру й кошик. - Буде в нас пікнік.

- Не зрозуміла. - збентежено видаю. - Пікнік? Невже у тебе немає справ важливіших? Чи може друзів, з якими можна піти на пікнік.

Він з під лоба кинув на мене погляд. Ніби пригнічений і сумний, та за мить на губах вже була весела посмішка.

- Ходімо. - Кирил прямував попереду мене, роздивляючись місцевість.

- Ти тут вже був?

- Ні. Я випадково побачив це місце, коли їхав в інший район по роботі. Одразу в голові склалася картинка пікніку на фоні зоряного неба.

- Мені здається, для таких пікніків потрібна якась близька до душі людина.

- Як для тихої, сірої мишки ти занадто балакуча. Ще й жарти кидаєш про мого милого дружка - хлопець хіхікаючи собі, різко гальмує. Мій ніс вже вдруге, врізається в нього.

- * нецензурна лексика* - знову вихоплюється з мене.

- Дорогенька, досить лізти мені на спину. Якщо хочеш покататися на мені, це ми можемо зробити в моїй спальні. Але якщо ти не проти, можемо і тут. На свіжому повітрі. - він грає бровами, і йде розстеляти ковдру.

- Клоун. - щоки та вуха, може навіть й шия, палають червоним вогнем сорому.  

- Ти міг би мене запитати, чи хочу я з тобою сюди їхати. - вирішую атакувати, щоб тіло перестало горіти від цих емоцій, на які він мене виводить. Попри прохолодний вечір, я починаю пітніти. Через цього, бляха, парубка. Який починає доводити мене до сказу!

- Ну що ти, дорогенька! Тобі б не хотілося посидіти в цій романтичній атмосфері з найгарнішим й найпопулярнішим хлопцем у всьому університеті? На твоїм місці, я б зі шкіри пнувся заради цього. - Кирил розлігся по всій поверховості ковдри. Голова підперта рукою, на губах як завжди самовдоволена усмішка.

- Як можна бути настільки самозакоханим?

- Я просто впевнений в собі, й люблю себе. Ти ні?

- А ти як думаєш? Мене цькують, ображають, та навіть б'ють. Як ти думаєш, я маю себе почувати?

- Хто б'є?! Коли? - лице хлопця здається здивованим, та це, я впевнена, тільки маска.

- Ти сам нещодавно обілляв мене брудною водою, коли їхав на свої таратайці. А тепер корчиш із себе бозна-кого!

- Вибач... я... я не хотів. Я мусив, через Ніку й інших, хто сидів у мене в машині. Я не можу підірвати свій авторитет.

- Через свій авторитет, ти ображаєш мене?! Бляха, ти знаєш, як це тупо звучить. А зараз що? Ти притяг мене на, цей довбаний,  пікнік! Що б що? Знову образити мене?! - я мало не задихалася, поки це все говорила.

- Я хотів загладити свою провину! - каже, встаючи - Зрозумій! Я не такий як вони, мені просто треба бути таким як вони...

- Тобі чудово вдається! Можемо тому, що ти такий самий як і вони! Я не хочу більше сидіти тут, і чути всі ці дурниці. Відвези мене додому.

- Ні.

- Як це ні?!

- Розслабся. Я тільки хотів розважити тебе. Посидь тут, випий вина. Твоя правда, я стаю схожим на них, можливо я і є схожий, та я відчуваю провину, за все, що робив з тобою. Я більше нічого не буду казати, просто, будь ласка, посидь зі мною.

Я вирішила більше не слухати цих дурниць, й попрямувала геть.

- І як ти збираєшся йти?

- Пішки.

- Це небезпечно.

- Мені байдуже.