Розділ 6

Я в німому очікуванні чекала на дзвінок від Висоцького, який через пару хвилин мав заїхати за мною.

Від дзвінка телефону, я аж підскочила. Хоч його й очікувала, все одно злякалася.

- Так?

-Виходь.

Я кинула телефон в кишеню, взяла його вже чистеньку футболку, і попрямувала до дверей. 
Потім зупинилася, розмірковуючи над дечим.

Чому хлопець хоче мене кудись відвезти, якщо я можу просто віддати йому сорочку тут і зараз?
Але можливо, я щось не те зрозуміла.

Тому вирішила просто віддати її йому, і повернутися назад в дім.

Його чорненький спорткар аж світився, око так і липнуло на нього повитріщатись. 
А біля машини, ще й такий парубок, хоч куди.

Видно, я не одна це помітила, а і наша сусідка, яка дуже хотіла віддати свою дочку заміж.

Дочка ця була кров з молоком, та тільки волосся палене, губи вареником, аж до носа, через невдалу операцію, та й сама вона була не дуже, як людина.

То піде сваритися з сусідами, що її кицьку вкрали, доки сама кішка нагулювала собі котят. То потім з вже вагітною Міркою (так звуть кицьку) прибіжить до нас, ніби  наш кіт обрюхатив їхню кішку. А кота у нас якби й нема.

Інколи вони до нас йдуть на каву, розповідаючи, що пора б і мені заміж вийти, та діточок завести, доки молода. От і її дочка, Катя, теж собі шукає, та достойного ніде немає. 
Я тільки кивала головую, ніби з усім погоджуюся, щоб не втрапити в конфлікт. І так тільки й одна тема.

А ще тій дочці тридцять чотири роки, і вона майже була одружена, та тільки наречений її, втік. Сумна була історія, пам'ятаю, як плакала тоді Катька. Дуже мені шкода було, та коли почула всю історію, стало все зрозуміло.

Думали вони, що той парубок багатий, та той тільки локшину їм на вуха вішав. Виявився він звичайним шахраєм, який ще й обікрав їх.

Так чи інакше, зараз Катька зі своєю матір'ю прямували саме до Кирила. Я ж своєю чергою, сховалася за наші ворота. Тільки через щілинку й дивилася за цим всім.

- Загубився, хлопче? - питає Катька, роздивляючись зі захватом то машину, то його.

- Та наче ні. - насторожено відповідає, кидаючи погляд на наші ворота. - Чекаю декого.

- А - каже матір Катьки. - То може в нас почекаєте? У нас компанія цікава. - супер цікава. Буде не дивно, якщо Кирил опинитися в їхньому підвалі.

- Та ні. Дякую. Вона має вже зараз прийти. Я їй зателефоную.

Ой.

Рингтон мого телефону, ще ніколи не здавався мені таким гучним, як зараз.

Всі вмить обернулися на звук.

Хлопець підійшов, вдивляючись зі свого росту за ворота, де якраз сиділа я.

- Вирішила кинути мене на поталу цим бабам?! - каже пошепки, одночасно боковим зором спостерігаючи за нашими сусідками.

- Це за те, що обілляв мене брудною водою.

- Я не хотів. - каже з серйозним виразом на обличчі - Поговоримо в машині. Давай бігом вилазь, доки нас не зжерли!

Я випрямилася, з найщасливішою посмішкою вийшла за ворота.

- Добрий день, тьотю Олено! Привіт, Катько!

- Привіт Нікусю -, каже сусідка Олена, від чого я мало не скривилась. Ненавиджу коли мене так називають. - То це до тебе приїхали?

- Так... ем.. Мій ро... - та не встигла я до кінця, договорити, як Кирил видає:

- Я її наречений.

От тобі й на.

Сусідки одразу похнюпились.

- Ми думали що не до тебе, а якщо й так, то хоч як родич.

- Ну як вже є. Але я радий що ми не родичі. Вона неймовірна коханка. - каже хлопець з усмішкою, обіймаючи мене за талію, доки я стою з відкритим ротом тримаючи його футболку. - Ну все, нам треба їхати.

І веде мене до своєї машини, доки сусідки заздрісно пропалюють нам спини.

- Нащо ти це сказав?

- Я ще не хочу одружуватись, та ще й на такій... - заводить машину, кривлячи свій ідеально рівний ніс.

- А що з нею не так?

- Ти бачила її?! Вона б мене спочатку як засосала, а потім на коліні переламала!

- Та не вигадуй - кажу сміючись - Нащо їй тебе ще й на коліні  ламати? Вона б з тебе одразу просто душу виссала...

Так ми сміялись цілу дорогу, коментуючи, і вигадуючи нові історії.

Я й забула, що просто хотіла віддати йому футболку, і повернутися назад в дім.

Підписуйтесь на мій тг канал: мрія стати небом