Розділ 3

На кухні на мене чекала мама. Вона втомлено жувала мною приготовану їжу, дивлячись поперед себе.

Мій погляд, мимоволі впав на телефон, який я тримала в руках,  де мене очікували три повідомлення від цього "коханця.

"Звичайно я не серійний вбивця, я палкий коханець."
"Ти спиш?"
"Солодких снів)"

Приємно, коли тобі хтось таке пише. 
Пишу у відповідь: "На добраніч"

– Доню, якийсь у тебе дивний вигляд. Літаєш у хмарах. - Мама прискіпливо на мене подивилась - Як завжди смачно готуєш! Ммм... Чарівниця! Я тобі тут одяг купила на розпродажі.

Мама підхоплює білий пакет з підлоги, й витягає з нього смугастий гольф:червоний й сірий. Слідом за ним в'язану кофтинку рожевого кольору, й червоні штани, які сто відсотків  мене обтягнуть.

– Дуже гарно! - кажу розтягаючи губи в посмішці, і біжу у свою кімнату з пакетом в руках. Руки тремтіли, хотілося одразу спалити весь цей одяг.

Та все ж, приміряла і сіла на ліжко. На мене хлинуло роздратування. Уявляю реакцію своїх однокурсників. Знову образи. Образи. Образи.

Колись мама дозволить мені вдягати те що я захочу? Чи потрібно сваритися за це? Але мій м'який характер до цього не годиться. Тільки продовжую тримати на неї образу, при цьому не засмучуючи її.

Я дуже хочу піти кудись працювати, навіть працювала, але мама зробила цілий скандал, що я не маю працювати. З таких слів, в мої роки треба розважатися, а не гнути спину. Це її робота. Я зробила, як сказала вона.

Мама по цей час, досі сидить на кухні приглушено з кимось розмовляє, навіть над чимось сміється. Цікаво, хто зателефонував в такій порі, ще й  смішить її? У нас немає подруг, чи якихось родичів. Але поки я вирішую на це не зважати, бо зранку знову вставати, й вітати ще один жахливий день.

Ранок настав для мене несподівано.

Мене розбудила усміхнена мама, яка одягла на себе свій молодіжний зелений костюм ще зі свого випускного. Фігурою вона не змінилася, так же струнка, як у випускний.

- Як тобі, донечко?

Я з цікавістю її розглядала, дивуючись, що сьогодні за свято таке.

– Мамо, прекрасно виглядаєш! Ти аж світишся вся. Цей блиск у твоїх очах не дає мені спокою. Що сьогодні за свято?

Вигляд мами мене приголомшив. Та не тільки в одязі була справа. Вона нафарбувалася, й накрутила своє каштанове волосся, гарненько закріплюючи передні пасма волосся ззаду, якоюсь новою, модною шпилькою.

– Мамочко, ти мені нічого не хочеш розказати?

Її щоки підозріло порожевіли На лиці продовжувала сяяти щаслива усмішка.

– Доню, ти зараз запізнишся в університет. У вечері ми з тобою поговоримо. Обіцяю! Дякую за комплімент! Мені пора бігти. - Поправляючи свої блискучі, накручені пасма, кинула на мене свій опромінений погляд, і ніби на крилах, "полетіла" з моєї кімнати.

Невже, це те, про що я думаю?  В мами хтось з'явився?!

З цими думками, я почала збиратися до свого пекла-університету. 
До мене прийшла дуже невтішна думка, коли я складала свій рюкзак. Я ж футболку Козлика-Кирила забула помити!
І що тепер мені робити?Може не йти сьогодні на пари?  Ні, так діло не піде! Пропускати ні до чого, особливо, коли треба здавати сесію.

Швидко зібравшись, кинула на останок футболку в кошик з брудним одягом, пішла на навчання.

Першої пари, як виявилось не буде. Вчитель несподівано захворів, а заміни не було.
Дарма поспішала.
Тому вирішила прогулятися по парку, роздивляючись по сторонах, чи немає поблизу Козла-Кирила.

На радість не побачила нічого такого, з рогами й копитцями. З полегшенням вмостилася на вільну лавку в тіньку.
Та довго моя фортуна мені не усміхалася.
Уже за мить, він йшов з якоюсь блондинкою. З переляку й не довго думаючи - стрибнула в кущі.

Листячка наїлась як треба, й лице подряпала теж. Відчую себе козою.

Ось так з цими козлами, й самій до кози недалеко.

Уже за мить я почула цікаву розмову цих двох. Хоча я мало що зрозуміла. Та думаю, в майбутньому ця інформація згодиться. Чомусь відчуття таке, ніби я тут не випадко...

Доки я поринула в роздумали, парочка сіла на лавочку, якраз там, де пару хвилин сиділа я.

– Христино! - це було сказано досить роздратовано - Ти знову свою пісню співаєш! Я не хочу тебе бачити! Досить за мною вештатися.

– Чому?! - вона мало не плакала - Я ж тебе кохаю! Скоро ця сучка приїде зі свого Лондона, й ти за нею поскачеш! Так? Не смій! Ти чув мене?! - її вже трясло від злості та образи. Її лице та голос, були мені знайомі, та я ніяк не можу пригадати, де саме бачила її та чула. Аж голова заболіла від напруги згадати.

– Невже вона теж приїде? І що ваша гра, знову розпочнеться?! Які ж ви двоє паскуд! - Він зло розсміявся. - Ви ледь не згубили мою сестру, в'язавши її в це. А тепер думаєш, що у нас буде кохання? Ти або тупа, або занадто наївна. Нафіга ти приїхала?

Ледь сестру не згубила?! Чесно кажучи, ніколи не чула, що у нього є сестра. Якось стало геть некомфортно підслуховувати чиєсь особисте. Я вже думала якось тихо лізти геть з цих кущів, але поки не знала, як це зробити.

– Я. Тебе. Кохаю! Хочеш на коліна стану, га? - Голос в неї був повний рішучості. Вона що, справді надумала посеред парку перед ним на коліна ставати?

– Ти що вже зовсім розум втратила?! Невже гроші так тобі розум скалічили?! -Голос хлопця став все роздратованішим.- Я скоро з вами тут з глузду з'їду. Боже, які ж ви ідіотки! - він голосно  розсміявся. Сміх був не веселий, а повний злоби й призирства.

Такого Кирила я ще не бачила.
Але дивно, що вони вирішили сваритися про таке по серед парку. Хлопець ніби почув мої думки, звернувся до дівчини, яка притихла.

– А тепер слухай. Досить робити цирк, особливо на людях. Я розумію, що це така собі маніпуляція мною. Захист, що я нічого не вдію тобі. Я й не збирався. Є багато способів зруйнувати тобі життя, не використовуючи при цьому фізичну силу, до якої я б так не вдався. Я ніколи не впаду до твого рівня. - Його тон був тихий та загрозливий. Але я все відмінно чула, сидячи прямо за ними під кущиком. Погроза навіть на мене сприяла враженням.