Розділ 2

Після скінчення пар, тіло огорнуло полегшення. Ще один день до закінчення цього пекла.

Ступивши пару кроків за ворота,  повз мене пролітає машина, на великій швидкості, обливаючи з ніг до голови брудною водою. Вчорашній дощ зіграв зі мною злий жарт, але це не дає приводу не обізвати козлом того, хто сидів за кермом цієї, збіса дорогої тачки. Але в пам'яті виплив сьогоднішній спогад, як Кирил дістає свою брудну сорочку з цієї автівки. Тому, одразу здогадаюся, що це автівка нашої зірочки-Кирилка.

Але машина в нього звездець гарна, чорний спорткар БМВ.

День був зруйнований остаточно. Брудна й ображена, я попрямувала додому. 
Навіть через поганий настрій, й косі погляди перехожих, я повною мірою відчуваю весну. Пахучу, романтичну, коли хочеться кохати й бути коханою.
Щоб можна було обійнятись, поцілуватись, у цвітучому парку. Щоб знати, що комусь ти потрібна, що важлива...

По цьому парку я зможу погуляти, та тільки не зі своїм коханням всього життя, а з подружкою, яка має приїхати з Лондона.

В Лондоні вона навчається, здобуваючи освіту судді. Я безмежно її чекаю. Тоді в мене хоч якесь відчуття, що комусь я цікава й у мене можуть бути друзі.

Лізок, багатенька дівчинка, свого батька. Але завжди хороша й мила зі мною. Дружимо ми з нею ще з першого класу, коли її сім'я була тільки на початку здобуття всіх благ. Можливо тому, вона виросла не такою розбещеною, як бувають багатенькі діти.

Вона чудова подруга, яка неодноразово хотіла поліпшити мені життя, купуючи мені дорогі модні речі, які я обіцяла носити, і які стоять в маминій шафці..

Вже цієї чудової весни, вона якраз може приїхати до мене. Вже не можу дочекатися свою на вигляд стервозної блонд, яка додасть трішки фарб в моє посіріле життя.

Дім застав мене тишею. Не було чути ні голосів, ні гриміння посуду чи приємного аромату їжі. Мати, як завжди працювала до пізнього вечора, щоб тягнути все на своїх плечах.

Батька в мене не було, він покинув нас, коли я була дитиною, знайшовши більш вигідний й молодший варіант.

Переодягнувшись я попрямувала на кухню, ввімкнула собі плейлист Arctic Monkeys, й пішла собі зготувати щось пожувати. 
Паста зі сметанною підливкою, й булочка з шоколадом до чаю з меліси. Обожнюю чайок.

Після обіду на мене нахлину сон. І я завалилась на ліжко.

Встала, коли сонце сідало за обрій. Я пішла на кухню, а мами ще досі не було.

Випивши холодної водички, пішла знову готувати їжу. Запіканку з м'ясом і салат з капусти, після чого зробила десерт з яблук і ванілі та чайочок.

Поївши, з кислим лицем, я пішла робити презентацію на завтрашню пару. Доробивши всі свої завдання на завтра, вирішила посидіти на підвіконні  й помилуватися  заходом сонця. 
Бачила вже тисячу разів, та вражає й захоплює, наче вперше. Ніби хтось на блідо синє полотно, розлив безліч фарб: оранжевого, червоного, рожевого, і всі їхні відтінки. 
А ще на цій картині, якраз, одне з мого улюбленого. Літаки - їх аж п'ять! Вони летять кожен собі, залишаючи доріжку білого диму, яке через пару хвилин фарбується у світло оранжевий. А згодом зникають.  

Від цієї краси, мене відриває звучання рингтону мого телефону, повідомляючи, що прийшло повідомлення.

Можливо Ліза написала? Але виявилося що це не вона, а якийсь мені невідомий "Твій таємний коханець".

Зайшовши на його сторінку я побачила худорлявого хлопця в окулярах, з безліччю прищів на обличчі. На лиці була скута усмішка, а руки складені в замок на колінах. От це тобі, таємний коханець! Сміх виривається з моїх губ, розходячись по пустій кімнаті.

Він мені написав...

На моїй сторінці  було тільки дві фотографії : мій краєвид з вікна, і я, одягнена в модну сукню, кольору лате, ззаду передні пасма волосся підібрано великим бантом, інші гарно спадають мені на голі плечі.Стою я спиною до камери.
Тоді я вперше відвідала театер з Лізою, й салон краси. Стільки позитивних емоцій, я ще ніколи не відчувала, як тоді. Вистава "Конотопська відьма" - забрала моє серденько.

Ця фотографія на фоні великого театру, безмежно мені подобалася. Ніби це й не я.
Тому й вирішила поствати її в профіль. Не думаю, що хтось здогадається, що це я.

А писало в мене в профілі  "Мрійниця". Можливо хлопець купився на мій образ, гарненької дівчини, яка любить театер і мріє.

— "Привіт" - писав він мені. - "Хочу з тобою познайомитись! Як тебе звати?"

Хлопчик хоче познайомитися. Ну гаразд. Я не проти. Але думаю, якби він бачив мене в живу, то передумав би.

– "Привіт" - відповідаю йому - "Корнелія, а ти у нас?.."

З цікавістю чекаю на його відповідь.

– "Твій таємний коханець, звичайно ж. Я думав, ти помітила.   А ще подумав, чи не хочеш ти стати моєю коханкою, мрійнице?"

Мої щоки одразу червоніють. Мені таке ніхто ще не писав, й точно не казав в живу. Але щось в мене не складається  цей образ худорлявого, й скромно на вигляд хлопця, з цими словами.

Що б написав у відповідь?

— "Можливо" - на цих словах я кусаю свою нижню губу. В мене з'являється сміливість. Я хочу погратися -" Але я ще так мало знаю про тебе.  Взагалі нічого:("
Серце гупає в грудях, як навіжене. Бляха, вирішила погратися...

— "Це можна владнати" "Хочу дізнатися про тебе більше" "Ти любиш театр?"

Повідомлення з'являються, одне за одним.

" Так" - так і знала, що він поведеться на мій образ.

- "Я теж інколи таке полюбляю."
"Хотілося б піти зі мною?)"

- Ніколетто, ти де? - чую голос мами.

- "Можливо пізніше, коли я буду знати, що ти не серійний вбивця".

Чесно кажучи, я заінтригована цим таємним коханцем...