10.

День минає плідно. До кінця зміни практично не чую рук і хочеться одного - спати! Коли ж за останньою клієнткою зачиняються двері, видихаю щасливо і сідаю в крісло, де зовсім недавно сиділа вона. 

- Ти сьогодні молодець! - Олена подає мені чашку з ароматним чаєм. Сама сідає у сусіднє крісло з такою ж чашкою у руках. - Які плани на вечір? 

- Відпочити хочу, - зітхаю. - Завтра весь день розписаний. Хоча одногрупники запрошували мене у клуб.

- Справді? То, може, підеш? Розвієшся, - одразу підтримує ідею тітка. 

- Ну, не знаю, - думаю. - Не хочеться завтра бути вичавленим лимоном. 

Поки йдемо додому і за час, що  приймаю душ, вирішую таки залишитися вдома. Завтра дійсно багато роботи, тому варто виспатися і відпочити. Тільки от всі мої плани летять під три чорти, коли телефонує Назар. Пізно розумію, що варто було вимкнути телефон повністю, щоб не піддаватися спокусі, а так вже пізно і запрошення хлопця здається таким привабливим. 

- Я заберу тебе, Тіно, - засипає заявами Назар. - Тільки-но захочеш піти - відвезу назад. 

- Хіба ти не будеш пити? - дивуюся.

- Заради тебе - ні! - впевнено заявляє хлопець, а мені щось зовсім не подобаються його заяви. 

- Давай так! - вирішую таки погодитися, але не повністю. - Кажи адресу клубу, я приїду туди сама. Візьму автівку в тітки, адже пити однаково не буду. Завтра потрібна світла голова. 

Назар охоче диктує адресу, а я тим часом відчиняю шафу, щоб знайти, що можна одягнути. Обираю завужені чорні джинси та білу туніку. Волосся накручую легкими локонами, і вечірній макіяж завершує образ. Поки в коридорі взуваю туфлі, до мене виходить Олена, вже у піжамі.

- Добре, що ти вирішила трохи розвіятись, - заявляє з усмішкою. 

- Позичиш свою машину? Я не буду пити, - питаю. 

- Та без проблем!  - Олена дістає з сумки ключі та передає мені. - Можеш навіть залишитися на ніч у якогось красунчика. Саме це я мала на увазі під “розвіятися”. 

- Ой, досить! - фиркаю і, накинувши коротку куртку, цілую тітку в щоку і залишаю квартиру. 

Клуб знаходиться за кілька кварталів від мене. Паркую автомобіль вже через десять хвилин й одразу пишу повідомлення Назару, щоб мене зустрів. Біля входу багато молоді, тому шукати компанію одногрупників самостійно зовсім не хочеться. До того ж місце абсолютно мені не знайоме. 

На щастя, Назар з'являється швидко й одразу шукає мене поглядом. Коли ж знаходить, широко усміхається і йде назустріч. Сьогодні на ньому світлі джинси та біла футболка. Ну просто красень і чимось нагадує мені Давида. 

- Добре, що ти погодилася приїхати, у нас тут весело, - хлопець обіймає мене за плечі та пригортає до себе. 

- Тільки я ненадовго. Завтра багато роботи, - одразу попереджаю, поки йдемо всередину. 

Назар впевнено веде мене поміж гостей закладу і бере за руку, коли піднімаємося на другий поверх. Списую все це на його дружню допомогу і забороняю собі думати про щось більше. Не хочу втрачати Назара, як друга, він милий. Та якщо у нього з'явиться ідея перейти до більш тісних стосунків, доведеться йому відмовити. 

За великим столиком одразу помічаю Макса та Кіру. Також тут є ті самі хлопці та дівчата, котрі були з нами в кафе. Назар чекає, поки займу місце, й одразу замовляє для мене безалкогольний коктейль. 

- Ти не п'єш? - дивується Кіра.

- Ні. У мене завтра багато замовлень, - стримано відповідаю. 

Поки усі випивають, я зацікавлено оглядаю зал і молодь, що витанцьовує на майданчику. Раніше я часто відвідувала подібні місця. Любила відірватися на повну. Та зараз шаленого щастя не відчуваю, та й розслаблення, як такого, немає. 

Здається, нове життя і тут внесло свої корективи. Поки що не знаю, добре це чи погано, але факт залишається фактом - від колишньої Тіни у мене практично нічого не залишилося. 

- Тіно, ходімо танцювати! - пропонує Кіра, і я одразу погоджуюся. Сидіти на одному місці й спостерігати за тим, як знайомі поступово п'яніють - ще те задоволення. 

Ми сходимо вниз, і Кіра бере мене за руку та впевнено тягне за собою у центр танцмайданчика. Дівчина сьогодні просто відпадно виглядає. Дизайнерська сукня чорного кольору з лямкою на одне плече шалено їй пасує. 

Ми танцюємо кілька хвилин, і я розумію, що варто сходити у вбиральню. Кажу про це Кірі, і вона запевняє, що буде тут. Доводиться знову пробиратися крізь натовп і лише в коридорі вдається полегшено видихнути. 

У вбиральні, крім мене, нікого немає. Швидко роблю свої справи й вже збираюся повернутися в зал, коли двері відчиняються і заходить моя знайома. Та сама брюнетка, котра вечеряла з Маратом, а потім ще й в універ заявилася. 

- Ти? - вона також мене впізнає і миттєво хмуриться. 

- Привіт! - зовсім не хочеться чергових розбірок з нею, але за виразом обличчя цієї дами видно, що їх не уникнути. 

- Отже, ти дівчина Марата, - вона складає руки на грудях і стає так, щоб я не могла вийти. - Хіба роман між студенткою та викладачем можливий? 

- Запитай про це у Коршуна, - бурчу і відчуваю шалене бажання піти звідси. Хто знає, що в голові у цієї дамочки, а отримувати від неї через уявні стосунки з Маратом якось зовсім не хочеться.