Я тебе завоюю

9.

- Чого тобі? - питаю холодно. І хоча минуло трохи часу, образа на цього хлопця, напевно, ніколи мене не відпустить. 

- Привіт, Тіно, - голос Давида стриманий і, на диво, серйозний. - Як ти? 

- Прекрасно. Ти для цього подзвонив? - і хоча я намагаюся говорити спокійно, важко себе контролювати. Саме через цього хлопця я втратила своє минуле життя. Ні, я не шкодую практично, але однаково не можу відпустити той день нашого весілля. 

- Ні, не для цього. Тут така справа… - Давид якось надто важко зітхає, а я навіть на екран ще раз дивлюся, чи це дійсно мій колишній. Що це з ним сьогодні? Можливо, і справді щось сталося. - У мене весілля наступних вихідних. Ти запрошена. 

Здається, у мене розпочалися слухові галюцинації. Ні, ну справді! Давид одружується? І хто ж ця нещасна?

- Думаю, ти й так знаєш, що я відмовлюся, - кажу сухо. - Щастя тобі та твоїй нареченій, але давай якось без мене. Не думаю, що мені варто там з'являтися. 

- Я одружуюся з Настею. Вона вагітна.  

Чергова приголомшлива новина від Давида. Не скажу, що мені боляче, але неприємно - і це факт. Здається, моя колишня подруга таки домоглася того, чого хотіла. Тільки от за не надто щасливим голосом майбутнього татуся можу зробити висновок, що коханням там і не пахне. 

- Вітаю! - кажу коротко.

- Тіно, наші батьки хочуть, щоб ти приїхала. Ти ж розумієш, що скандал вже давно збавив оберти, а твоя поява остаточно його розвіє. Усі мають думати, що ми залишилися хорошими друзями.  

- Мені здавалося, що ти вже зрозумів, що я більше не буду слухати те, чого хочуть наші батьки, - впевнено відповідаю. - Вибач, але я не приїду. А вам з Настею кохання. Щось мені підказує, що між вами ним і не пахне. 

Кидаю слухавку, не даючи хлопцеві продовжити, і кілька разів глибоко вдихаю і видихаю. Це дійсно несподівана і трохи приголомшлива новина. Та мені не варто зациклюватися на цьому. Впевнена: батько не опуститься до того, щоб власноруч мене набрати та попросити приїхати. Ну а бачитися з ним мені категорично не хочеться. Саме тому варто просто викинути з голови цю розмову і продовжувати жити своїм новим життям. 

- Все гаразд? - збираюся повернутися за стіл, але несподівано поруч з'являється Назар. 

- Так, тобто ні… - випалюю швидко. - Можеш відвезти мене додому? З'явилася одна термінова справа. 

- Звісно. Поїхали! - тішить те, що Назар нічого не розпитує. Їдемо мовчки, і, поки я пригортаю до себе букет, він слідкує за дорогою.

Біля мого будинку стримано прощаюся і ще раз дякую за квіти. Поки їду ліфтом, мене переповнює злість через Давида і його дзвінок. Це ж треба було зіпсувати такий хороший настрій! 

Хочеться якнайшвидше поділитися останніми новинами з Оленою. Знаю, що і її реакція буде бурхливою. Тітка точно буде проти того, щоб я їхала на весілля Давида і Насті. 

Тільки от переступивши поріг квартири, мене чекає черговий сюрприз. Бачу у вітальні чоловічі туфлі й здивовано завмираю. Олена не попереджала про гостей, особливо про чоловіка. Тоді хто ж це прийшов до нас у вечірній час?

- Олено, я вдо…ма! - проходжу у вітальню, і всі слова застрягають у горлі, тому що мої очі зустрічаються з поглядом карих очей Марата, і хочеться добряче їх протерти. Він реально тут, чи це плід моєї уяви? Сидить розслаблено на дивані, закинувши нога на ногу, а тітка його ще й чаєм пригостила. 

- Тіночко, а у нас гості! - Олена підводиться на ноги, і від мене не приховується, наскільки вона збентежена. Схоже, також не чекала побачити такого гостя. 

- Та я бачу, - бурчу і складаю руки на грудях. Я ще не забула нашу сьогоднішню розмову. Не друг і не кавалер, здається, не пам'ятає про свої власні слова. 

- Марате, я вас залишу, - Олена мило усміхається чоловікові та легенько стискає моє плече на знак підтримки. Вона йде, а я так і продовжую стояти, поки Коршун розглядає мене прямим поглядом. 

- Гарні квіти, - киває на букет, а я тільки зараз згадую, що все ще тримаю його у руках. 

- Що ти тут робиш? - ігнорую його слова і таки сідаю в крісло навпроти, а квіти кладу на стіл. 

- Нам варто поговорити, - відповідає Марат. - Я хотів вибачитися за те, що сталося сьогодні. Поява в університеті Марго і мене здивувала. 

- Саме тому ти потягнув її у кафе? Щоб вона мене побачила? - фиркаю.

- Пробач, - стримано заявляє чоловік. - Цього більше не повториться. Можеш бути спокійною. 

- Дуже на це сподіваюся, а то якось незручно виходить. Сам говорив, що ми не друзі й ти мені не кавалер, а на ділі все не так, - фиркаю. - Навіть не знаю, що думати. 

- Нічого не думай. Я - твій викладач, а ти - моя студентка, - Марат підводиться на ноги й вкотре вмикає свій паршивий характер, який я так не люблю. 

- Як скажеш, - бурчу і також підводжуся на ноги. - Сподіваюся, на цьому все, а то я відпочити хочу після важкого дня. 

- Відпочивай, - Марат кидає ще один короткий погляд на квіти, а тоді залишає вітальню. Чую голос Олени в коридорі та радію, що не доведеться самій його проводжати. 

Взагалі не розумію, чому Марат заявився сюди. Для того, щоб вибачитися? Але мені здається, що самого Коршуна мало хвилює, що я там відчуваю. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше