- Ти чого? - здивовано питає Назар, коли я доволі прудко сідаю просто під стіл біля його ніг.
- Здається, у мене лінза випала, - кажу перше, що спадає на думку.
- Ти носиш лінзи? - дивується Кіра.
Ні, не ношу, але ж треба якось пояснити те, чому я намагаюся щось відшукати під столом. Злість на Марата набуває все більших масштабів. Навіщо він притягнув цю дамочку сюди? Знає ж, що може зустріти мене будь-якої миті!
- Допомогти? - питає Назар і вже збирається долучитися до пошуків, але я вчасно його зупиняю. Знімаю з голови хлопця темні окуляри й швидко натягую на носа. Така собі конспірація, якщо чесно, але щось краще вигадати у такій ситуації реально важко.
- Я позичу це, добре? - підводжуся на ноги й навіть радію, що сьогодні одягнулася так просто. Не думаю, що ця брюнетка впізнає у мені вчорашню гарну дівчину. Один мій пучок на потилиці чого вартий!
- Ти куди? - Назар так невчасно хапає мене за руку, і саме в цей момент Марат знаходить мене поглядом. Хмуриться і, здається, починає розуміти, як налажав.
- Скоро повернуся, - бурчу і, вихопивши руку, швидко прямую до виходу. Брюнетка саме в цей момент сідає за вільний стіл, а Марат так по-джентельменськи відсуває для неї стілець.
Навіть не знаю, як вдається стриматися і не показати йому язика. От справді, від цього чоловіка у мене одні проблеми. А ще мене не відпускають сказані ним слова кілька годин тому. Він мені не друг і не кавалер, але сам продовжує створювати ситуації, де ми постійно зіштовхуємося.
Лише в коридорі вдається видихнути й зняти з себе окуляри. Роздратування нікуди не зникає, тому що я не доїла свій обід. І все через цього Коршуна та його подружок!
Назад у кафе більше не повертаюся. Не хочеться потрапити на очі цій дівчині в черговий раз. Тому чекаю на повернення знайомих вже в аудиторії та вже підбираю у свідомості слова, які скажу Марату при зустрічі.
- І де ти зникла? - цікавиться Макс, сідаючи поруч зі мною.
- Довелося попросити тітку привезти мені нові лінзи, - брешу і навіть не червонію.
Повертаю Назару окуляри, і, на щастя, допит закінчується, тому що в аудиторію заходить викладач. Сумніваюся, що сьогодні у мене буде можливість поговорити з Маратом. Одразу після лекцій треба бігти в салон, тому що перша клієнтка вже буде чекати. Зате не доведеться затримуватися до закриття, адже на вечір записів немає.
- Не хочеш прогулятися з нами набережною? - питає Назар, коли дзвенить дзвінок, а я одразу починаю складати речі в сумку.
- У мене робота, - стримано відповідаю. Насправді, мені хочеться провітрити голову, але, на жаль, жертвувати для цього клієнтами не стану.
- До котрої працюєш? Я тебе заберу! - випалює хлопець. Чесно кажучи, мене трохи дивує його наполегливість, але якщо він хоче… то чому б і ні?
Підраховую приблизний час завершення роботи й повідомляю Назару. Заразом і здаю йому своє місце роботи. Звісно ж, хлопець дивується, що я візажист, але, як на мене, це зовсім ніяк не впливає на наші стосунки.
Прихопивши сумку з речами, прощаюся з усіма і швидко прямую коридором до виходу. У мене в запасі хвилин п'ятнадцять, якраз нормально, щоб перейти дорогу та підготувати робоче місце. Тільки от всі мої плани летять під три чорти, коли бачу ту саму брюнетку, котра чекає когось біля центрального входу. Різко гальмую, але це не рятує. Вона бачить мене, і тоді її ідеальні брови злітають вгору.
- Ти?! - шипить ненависно і робить крок у мій бік. Сьогодні на ній елегантний світлий костюм і туфлі на височезних підборах. Я ж пригадую про свій недолугий пучок на голові, і хочеться голосно вилаятись.
- Я, - нервово усміхаюся. - Ти пробач, але я дуже поспішаю.
Сподіваюся просто обійти її та накивати п'ятами, але куди там! Дівчина не дуже ніжно хапає мене за руку вище ліктя і розглядає так, наче я - реально найбільший її ворог.
- Отже, це правда! У Марата роман зі студенткою! - випалює сердито.
- Що? - не можу второпати, що вона верзе. Звідки взагалі знає, що я студентка цього універу?
Бажання прибити власного викладача росте з кожною секундою. Марат не може розібратися з власними подружками та ще й мене до цього приплів. І як тепер врятуватися від цієї набридливої особи?
- Тіно, ти чому досі тут? - поруч з нами з'являється Назар, а за ним і Макс. Хлопці здивовано розглядають брюнетку і те, як вона практично силою мене утримує.
Назар, не чекаючи моїх пояснень, відриває руку брюнетки від мене і стає так, щоб я опинилася у нього за спиною. Ого! Оце я розумію захисник!
- А ти ще хто такий? - злиться дівчина.
- Хлопець її! - заявляє Назар, а у мене очі готові випасти з орбіт від такої заяви.
- Хлопець? - здається, брюнетка починає втрачати зв'язок з реальністю. І зараз я дуже добре її розумію. Хочеться розсміятися від абсурдності цієї ситуації, але не виходить, тому що до цього концерту долучається ще одна особа.
- Що тут відбувається? - всі повертаюся на похмурий голос Марата, і, коли наші погляди зустрічаюся, мені дуже хочеться, щоб він бачив моє невдоволення.
Розумію, що це мій шанс втекти під шумок, тому саме це й роблю. Клієнтка чекати не буде, а тут Марат і сам може все розрулити.