7.

Наступного ранку прокидаюся з дивним бажанням побачити Марата. Наш поцілунок снився мені практично всю ніч, наче хтось навмисне поставив цей кадр на повтор у моїй голові. Саме тому прокинулася я з запізненням і не одразу второпала, що до початку першої пари залишилося двадцять хвилин. 

- Чому ти мене не розбудила? - влітаю на кухню саме в той момент, коли Олена ставить на стіл чашку з кавою для мене. 

- Я думала, у тебе немає першої пари, - дивується тітка.

Проклинаючи усе на світі, біжу в душ і вперше у житті проводжу там максимум п'ять хвилин. Мити голову фізично не встигаю, тому зав'язую на потилиці пучок, а бліде обличчя замазую тональним кремом. Дивитися на своє зображення немає жодного бажання, тому повертаюся на кухню і практично одним махом випиваю холодну каву. 

Навіть з одягом не довелося мучитися. Одягнула перші джинси, які випали з шафи, і так само вчинила з футболкою. На ноги кеди, тому що доведеться пробігтися, і на прощання поцілунок у щоку для тітки. 

З будинку виходжу за п'ять хвилин до початку пари. Як на зло, перша вона саме у Марата. Хочеться вірити, що він пробачить мені це запізнення або хоча б не сваритиме, коли побачить, що я сама не своя. 

Залітаю в універ разом з дзвінком. Є ще надія, що Марат запізниться і я прийду першою. Але сподіватися на диво однаково не варто. Швидко перебираю ногами в бік потрібної аудиторії, і тільки-но до заповітних дверей залишається менше метра, з-за повороту виходить Марат. 

Завмираю, наче вкопана, або ж як злочинець, спійманий на місці злочину. Марат здивовано розглядає мене з ніг до голови й, здається, не може впізнати у цій пацанці з пучком на голові вчорашню Тіну. 

Не збираюся чекати, коли він наблизиться, і першою влітаю в аудиторію. Все-таки я прийшла раніше, тому все чесно! Одразу поспішаю до Назара та Макса, котрі здивовано витріщаються на мене. Так, сьогодні я далека від ідеалу жіночої краси. 

Встигаю тільки гепнутись на лавку, як двері за спиною відчиняються, і заходить Марат. Він впевнено проходить до свого робочого місця і сідає за стіл. 

- Що це сьогодні з тобою? - шепоче на вухо Макс. Він то як і вчора - виглядає ідеально. 

- Не питай! - бурчу й швидко дістаю з сумки ручку та зошит. 

На щастя, Марат не акцентує уваги на моєму запізненні. Він одразу береться до роз'яснення нової теми, а я мушу визнати, що бути викладачем йому шалено пасує. Студенти слухають його й ніхто навіть не намагається порушити тишу. Навіть Макс і Назар зосереджено все записують у зошити. 

Коли ж пара закінчується, Марат збирає свої речі та прямує до виходу, тільки от біля моєї парти зупиняється і дає зрозуміти, що моє запізнення не буде пробаченим. 

- Тіно, можна тебе на хвилинку? - питає стримано. Немає у його погляді того, що було вчора в ресторані..Отже, варто чекати неприємностей. 

Слухняно йду за ним у коридор, а тоді й у кабінет. Марат зачиняє двері, кидає журнал на стіл і сідає в крісло, а я продовжую стояти на місці, чекаючи, що ж він буде говорити. 

- Мені здається, ти трохи неправильно мене зрозуміла, - дивиться на мене холодно, наче й не було того поцілунку вчора. - Я не твій друг, Тіно. І точно не кавалер. Не варто користуватися моєю добротою. Для всіх студентів правила однакові. Не запізнюватися. Я страшенно цього не люблю. 

Марат продовжує щось там говорити, а мені стає шалено неприємно. Я запізнилася не тому, що вважаю його чимось більшим за свого викладача. Я просто проспала, і все… 

- Пробачте, Марате Владиславовичу, - кажу твердо. - Більше такого не повториться. Я знаю, що ми не друзі, й тим паче не пара. Я можу йти? 

Марат мовчить й уважно мене розглядає. Мені ж хочеться скинути з себе цю маску серйозності й так по-дитячому показати йому язика. Та ким він себе вважає?! Думає, що я одна з його закоханих студенток? Як би не так! 

- Йди, - відповідає стримано, а я покидаю його кабінет, навіть не прощаючись. 

Лише зараз розумію, наскільки зла! Марат показав мені своє істинне обличчя. Принаймні тепер зрозуміло, чому у нього досі немає дівчини! Індик самозакоханий! 

Назад в аудиторію повертаюся зла на весь світ. Сідаю поміж хлопців і сподіваюся, що вони не діставатимуть мене розмовами. 

- Дісталося від Коршуна? - питає Макс. 

- Він ненавидить запізнення, - додає Назар. 

- Та пішов він! - бурчу. - До речі, а Коршун це як? Прізвисько таке? 

Як на мене, то підходить воно Марату просто ідеально. Цей погляд темних очей і серйозність…  

- Прізвище, мала, - регоче Макс. - Марат Коршун - гроза усіх студентів. 

- Це точно, - хмикаю. 

Починається наступна пара, тому розмови доводиться відкласти. З голови все ніяк не хоче виходити клятий Коршун, тому, як би я не старалася, перемкнутися виходить лише під кінець пари. 

- Ходімо з нами на обід, мала! - заявляє Макс, коли одногрупники починають виходити з аудиторії. 

- Я не проти, - їсти хочеться так, що живіт зводить, саме тому одразу погоджуюся. Але не встигаю й кроку ступити з аудиторії, як до нас наближається та сама блондинка з першого ряду ще з двома темноволосими дівчатами-близнючками.