6.

Відчуваю, як цей поцілунок повільно затягує у свої тенета. Тримаюся до останнього, щоб не відповідати, адже так я покажу Марату, що він мені не байдужий. Та коли чоловік намагається проникнути язиком до мого рота, розумію, що ігри закінчилися. 

Відштовхую його, і саме цієї миті поруч з нами з'являється розлючена брюнетка. Здається, навіть для неї поведінка Марата стала повною несподіванкою. Навіть Олена сидить, відкривши рота. Напевно, давно не бачила такого шоу.

- Марате, що все це означає?! - писклявим голосом кричить брюнетка. - Хто ця дівчина?! 

- Я намагався тобі пояснити, що не потребую уваги жінок. Моя мама, здається, забула, що моє серце давно належить тільки одній дівчині. Знайомся, моя наречена Тіна. 

Марат впевнено огортає мою талію своєю рукою і притягує до свого боку. Хочеться добряче вліпити по його руках, щоб тримав дистанцію, але саме зараз пригадую, що кілька хвилин тому чоловік просив мене про допомогу. Схоже, я таки правильно почула його прохання. 

- Наречена?! - кричить брюнетка й стискає руки в кулаки. Цієї миті мені навіть шкода її стає. Так жорстоко її, напевно, ніхто ще не кидав. 

Дівчина розуміє, що стала справжнім посміховиськом і, прихопивши сумку, швидко прямує до виходу. Ну а я повертаюся обличчям до чоловіка та чекаю пояснень. 

- Здається, сьогодні хтось говорив, що я його переслідую, - кажу холодним тоном, хоча всередині не вщухає ураган з емоцій. 

- Пробач, - стримано відповідає Марат і відступає на крок. - Мені дійсно була потрібна твоя допомога. До того ж тепер ми квити. Колись я допоміг тобі, а тепер ти мені. 

- Колись я не цілувала тебе, тому що так треба! - бурчу й складаю руки на грудях. 

- Пробач, - чергова суха відповідь. - Я готовий оплатити вашу вечерю, якщо це якось виправить ситуацію.

- Виправить! - зухвало заявляю. Одразу уявляю рахунок, який мене чекає в кінці вечері, і розумію, що варто користуватися добротою Марата. - Не повністю, звісно, але все ж… 

Повертаюся за стіл і знову беру в руки ніж і виделку. Мені варто поїсти й заодно заспокоїтися. Поцілунок з Маратом все ще перед очима, і що б я не робила, не можу забути його. 

- Можете приєднатися до нас, - несподівано заявляє Олена й тим самим вводить мене в ступор. А це що за прояв доброти з її боку? І чому погляд такий хитрий зараз? - Я Олена. Тітка Тіни. 

- Марат, - спокійно відповідає чоловік. - Не думаю, що моя компанія вам потрібна. Я й так приніс вам незручності. 

- Не вам, а мені! - бурчу, закидаючи до рота шматок риби. 

- Все гаразд, - усміхається Олена. - Я знаю, що свого часу ви допомогли Тіні, тому сьогодні мали повне право вимагати допомоги у неї. 

- Гей! На чиєму ти боці? - вигукую ображено. 

- Звісно, на твоєму, - тітка хмикає і вказує Марату на вільне крісло. - То як? Складете нам компанію?

Чесно кажучи, я хочу, щоб він відмовився. Щось забагато цього чоловіка у моєму житті на один день. А ще цей поцілунок, котрий викликав зовсім не потрібні мені емоції. 

- З радістю, - відповідає Марат і сідає поруч зі мною. До останнього тримаюся, щоб не фиркати надто голосно. І хто це сьогодні говорив, що я переслідую його персону? Здається, корона таки тисне цьому красунчику! 

Намагаюся не втручатися у розмову цих двох. Марат розповідає про роботу в універі, а Олена про салон краси. Ну і, звісно, вона не забуває сказати, що я також там працюю. 

- Отже, ти розірвала усі зв'язки з батьками, - Марат повертається до мене обличчям і зацікавлено розглядає. 

- Чому такий здивований? - хмикаю. - Невже думав, що я таки вийду за нареченого-зрадника? 

- Річ не в цім, - Марат робить ковток води й при цьому не зводить з мене погляду. - Просто на тебе тиснули обставини. Мушу визнати, що ти сильна дівчина, якщо таки пішла проти батьків. 

- Ну дякую! - бурчу, але насправді мені шалено приємно слухати його похвалу. 

Коли настає  час оплачувати рахунок, Марат виконує своє слово. Стримано дивиться на суму й дістає з гаманця кілька грубих купюр. 

- Вас підвезти? - питає, коли виходимо в коридор. Олена йде у вбиральню, тому доводиться залишитися з Маратом удвох. 

- Не треба. Ми живемо на сусідній вулиці, - почуваюся ніяково під прямим поглядом чоловіка. 

- Я хотів вибачитися, Тіно. За те, що сказав сьогодні в університеті, - несподівано заявляє. - Просто твоя поява стала для мене несподіванкою. А оскільки більшість студенток мріють про роман зі мною, я зробив неправильні висновки й стосовно тебе. 

- Ну дякую! - усміхаюсь. - А за поцілунок вибачитися не хочеш? 

- Навіщо? - я помічаю, що він усміхається кутиками губ, і робить це так… спокусливо. - Хіба тобі не сподобалося? 

А це вже зухвалість з його боку! Хочу сказати щось неприємне, але до нас повертається Олена, тому доводиться мовчати. 

Прощаємося біля ресторану, і Марат прямує до свого автомобіля, а ми в інший бік. Знаю, що Олена має купу запитань до мене, тому навіть не дивуюся, коли лунає перше. 

- Марат - шикарний чоловік. Він подобається тобі?