3.

На рецепції інша дівчина і, коли вона бачить мене, сильно дивується. А це я ще без фати та зачіски. Тільки сукню весільну одягнула, тому що вибір був між нею і халатом. 

- Можна від вас подзвонити? - зупиняюся поруч зі стійкою й привітно усміхаюся.  

- Так, звісно, - відповідає і передає мені телефон. Добре, що телефон хрещеної знаю напам'ять. Хочеться вірити, що вона ще в місті й зможе мене забрати звідси. 

Поки слухаю довгі гудки, надія потроху тікає крізь пальці. Якщо Олена не відповість, доведеться телефонувати комусь з батьків, а мені цього зовсім не хочеться. Спочатку треба переодягнутися і зібратися з думками, а вже потім повертатися додому. 

- Слухаю! - чую голос хрещеної в той момент, коли збираюся покласти слухавку. Складається враження, наче хтось кинув мені рятівне коло до того, як я пішла на дно. 

- Це я, - відповідаю тихо й відчуваю, як на очі навертаються сльози. Так! Тільки не плакати! Зараз точно не час розводити тут океан. 

- Тіночко! - хрещена щиро рада мене чути. - Де ти? Ми всі з ніг збилися, шукаючи тебе! 

- Ти  можеш мене забрати? Тільки батькам не повідомляй, - прошу. 

- Так, звісно, - швидко додає. 

Диктую адресу готелю і, поки чекаю на хрещену, думаю над тим, що робити далі. Додому повернутися таки доведеться, хоча б для того, щоб забрати свої речі. А ще пояснити батькам, чому так вчинила. Сподіваюся, що силою ніхто мене під вінець не потягне. 

Коли через великі панорамні вікна помічаю, як поряд з готелем паркується червоний Міні Купер, підхоплюю поли сукні та прямую до виходу. Олена вже на вулиці, розгублено озирається навколо й, коли бачить мене, одразу поспішає назустріч. Міцно обіймає, та так, що все погане на мить відходить кудись на другий план.

Вона - рідна сестра моєї мами, але так вже вийшло, що хрещена мені набагато ближча. Та й схожі ми зовнішньо, обидві блондинки. Олені тридцять сім, і вона у мене справжня красуня. Живе у столиці та керує відомим салоном краси. Їй вдалося вирватися на моє весілля, але привітати з цим дійством так і не довелося. 

- Поїхали! - заявляє, щойно обійми розмикаються. Мене не треба просити двічі. Сідаю в салон її автомобіля, й доводиться тримати пишну спідницю перед собою, тому що Міні Купер не призначений для перевезення наречених-втікачок. 

- Дякую, що приїхала. Мені переодягнутися треба, - кажу емоційно. - Батько дуже злий? 

- А сама як думаєш? - хмикає Олена. - Він все місто на ноги підняв, щоб тебе знайти. Не поясниш, що все-таки сталося? Давид мовчить, і ніхто нічого не розуміє. 

- Він зрадив мені з Настею. Уявляєш? - хмикаю зовсім невесело. 

- І чого я не здивована? - фиркає Олена. 

Вона єдина, хто за весь час моїх стосунків з Давидом була проти них. Для неї весілля з розрахунку було справжньою дикістю, і єдине, що не давало їй зупинити все це, - я сама. Мені дійсно здавалося, що Давид буде хорошим чоловіком і все у нас буде добре. Саме про це я неодноразово їй говорила. 

- Я не знаю, що робити, - важко зітхаю. - Впевнена: батька не переконати зрадою Давида. На кону шалені гроші та його репутація. 

- Ага. Яку ти добряче підмочила, - сміється Олена. - Не хвилюйся, люба. Я не дозволю твоїм батькам мучити тебе. Просто зараз їдемо до мене, ти переодягаєшся і тоді вже до твоїх поїдемо. Мені є що їм сказати. 

- Напевно, мені доведеться піти з дому. Знаючи батька, він поставить переді мною ультиматум, - уявляю все це, і хочеться повернутися в той готель і зачинитися там навічно. 

- Нехай котиться полем зі своїми ультиматумами! - злиться Олена. - Поїдеш зі мною у столицю. Переведемо тебе у наш універ і все буде добре. Ти тільки не панікуй, добре? 

Легко говорити "не панікуй", коли все життя йде під укіс. Якщо я таки відмовлюся виходити за Давида, доведеться забути про своє звичне життя. Чи варте воно того? Не знаю… 

Олена привозить мене до себе на квартиру й дає речі, щоб переодягнутися. У джинсах та футболці почуваюся значно впевненіше, а сукню ховаю в пакет та збираюся повернути нареченому. Шкода, що фата так і залишилася у ванній кімнаті готелю. А може, це й на краще? Все одно ніхто її більше не одягне.

Поки їдемо за місто, де знаходиться маєток моїх батьків, намагаюся хоча б трохи опанувати себе. Нервово кручу на пальці обручку Давида й вже дочекатися не можу, коли поверну її, щоб остаточно розірвати наш зв'язок.  Навіть не сумніваюся, що мій зрадливий наречений зараз у домі мого батька. Він точно вдає глибоку стурбованість і не розповідає істинні причини мого вчинку. 

- Готова? - питає Олена, коли зупиняємося біля воріт. - Якщо не можеш піти, то я сама все скажу.

- Дякую тобі, але я повинна бути сильною, - кажу доволі впевнено й залишаю салон. Ховатися за спиною Олени не варіант. Вона не має відповідати за те, що зробила я. 

Хрещена відмикає ворота своїми ключами й першою проходить на територію, а я за нею. Будинок, у якому я народилася і виросла, схожий на палац. Мої батьки люблять пафос навіть там, де він зайвий. Помічаю кілька автомобілів на подвір'ї, серед них є й авто Давида. Цей зрадник дійсно тут, як я і думала. 

Проходимо у дім, і я вже готуюся до найважливішої розмови у моєму житті. Але коли бачу Настю в коридорі, одразу ж зупиняюся. Колишня подруга також мене бачить і весело хмикає.