Глава 10

Глава 10

Щоб хоч трохи упорядкувати себе, Даші знадобилося не менше півгодини. Вона блукала по дому, зайшла до своєї кімнати, потім у ванну. Вмилася, зібралася, повернулася до альтанки.

Дуже вчасно. Сімейство Красновських у розширеному складі якраз зібралося, чекали лише на неї.

Даша посміхнулася матері, дозволила батькові зловити себе за руку та поцілувати в щоку, підійшла до Богдана.

 – Все добре, мась?

– Так. Вже добре, – і йому теж усміхнутися.

На Артема Даша намагалася не дивитись. Боялася, що почервоніє тільки чи розлютиться – незрозуміло, чи то на нього, чи то на себе.

Крім старанно помитої черешні та інших літніх радощів, на столі тепер стояло м'ясо, запечені на мангалі овочі і навіть риба. Святковий настрій створювали квіти – подаровані матері дітьми та чоловіком, а також посмішки на обличчях усіх присутніх. Даші тільки і потрібно було, що просто розслабитися і заразитися – ентузіазмом і легкістю, ось тільки чомусь не виходило, хоч би як старалася.

– Як справи на роботі, дочко? Все добре?

Майже одразу після приходу Даші сім'я сіла за стіл. Декілька тостів, вгамування першого голоду... І саме час для розмов.

Питання поставив Олексій Олександрович – батько, людина, яка викликала у Даші гордість. Мабуть, не меншу, ніж матір.

Якби Даша настільки не була захоплена батьком, ніколи не вибрала б його ж професію. Їй дуже хотілося його порадувати. Дуже хотілося вгодити. Дуже хотілося відчути себе трохи більше його донькою. Адже він справді нею пишався – коли вступила, коли диплом отримувала, коли друг хвалив, на інтернатуру в клініці якого Дашу влаштували за протекцією батька. Коли їй там же роботу запропонували.

Пишався, але ніколи не втручався першим. Діяв м'якою котячою лапою – про купівлю обладнання вони з дочкою домовилися, що робиться це «в кредит», якщо батько «підкидав» доньці клієнтів – то робив це виключно мотивуючи відсутністю у себе вільного часу та впевненістю в тому, що гіднішого кандидата на заміну він все одно не знайшов би. А коли Даші потихеньку довелося відмовлятися від перенаправлених від батька людей… Знову пишався.

– Все добре, тат, – Даша відповіла, посміхнулася лагідно через стіл своєму «ідеальному чоловікові». – А у тебе?

– У мене теж, але є нюанси, звичайно... – губи Олексія трохи скривилися... Це чимось нагадало манеру Стаса, Даші довелося марево відганяти.

– Які нюанси? – Чомусь майже відразу стало тривожно. За себе Даша практично ніколи не боялася, а от за близьких... І стояти готова була горою, і складнощі їх переживати, як свої. – Та що ти дитину нервувати змушуєш, Льош? Бачиш – побіліла вся…

Батько чомусь справді ніби інтригу тримав, а от не витримала мати, на чоловіка подивилася серйозно, а от на дочку – ніжно.

– Стас Волошин дзвонив сьогодні. Із Днем народження привітав. Ми з батьком разом були, він нагадав, що плановий огляд не за горами, а що Стас відповів ти і сама знаєш…

Даша знала... І почервоніла безбожно, погляд у стільницю вперла, але все одно відчула, що Артем повернув голову у її бік.

– Я не знаю. Розкажіть…

Найбільше молодшій Красновській хотілося б, щоб усе так і обмежилося напівнатяками, але цього разу проти неї зіграв Богдан. Зацікавився – вирішив уточнити.

– Забирає клієнтів у старої хворої людини потихеньку твоя майбутня дружина… – Олексій глянув на Богдана з гордістю за дочку.

– Но-но, Красновський, ми взагалі-то ровесники, а я в старі хворі записуватись не планую…

Софія перебила чоловіка, розсмішивши чотирьох людей за столом. Двоє інших тільки посміхнулися кисло. Даша так само стіл поглядом свердла, Артем – її.

– То що там із клієнтами? – Богдан не дав надовго з доріжки згорнути – нагадав.

– Даша тихою сапою почала відманювати у батька навіть найстаріших, вірних клієнтів, які знали його крісло практично з дитинства. Не соромно, дочко? – Софія жартувати продовжувала, а Даша ... Почервоніла все ж таки. І не стрималася – глянула на Артема. Знала, що не варто, знала, що тільки гірше зробить.

«Ви дров наламаєте, Дашка…» – дзвеніло у вухах, читалося у погляді.

***

– Дашко, ти весь день сьогодні, як у воду опущена, що не так? – за початковим планом Даша з Богданом, як і Артем з Лілею, мали залишитися з ночівлею на батьківській дачі, а завтра продовжити відзначати мамин День народження, але… Якоїсь миті Даша зрозуміла, що просто не зможе. І не хоче.

Хоче в тишу своєї квартири, забратися з головою під ковдру, скрутитись там, очі заплющити, а потім… І сама не знала, що це має дати, але оточення навіть найближчих, рідних та улюблених людей після спонтанної розмови зі старшим братом стало обтяжливим.

Благо, батьки не наполягали, Артем взагалі більше не глянув на неї жодного разу, слова не сказав, Богдан тільки зітхнув тяжко, але лишитися не вмовляв. Тепер вони удвох їхали у бік міста.

Він за кермом, Даша на пасажирському, відчужено дивлячись кудись за вікно.

– Все так. Настрою немає просто. ПМС, може.