Глава 6

Глава 6

– Гарна, Дашко… Гарна, – Даша не помітила, як Богдан підійшов до дверей у ванну, зупинився в отворі, оглядаючи її… Справді гарну. Яка зібралася начебто на День народження Алли (це за офіційною версією), а за фактом…

Даша навіть собі не могла чесно зізнатися, чому вирішила збрехати нареченому. Богдан ніколи не був самодуром, ревнощами не відрізнявся, довіряв, здається, як собі. Та й вона... Нехай іноді знову ставала дурним Носиком, який у сімнадцять помчав уночі до під'їзду Стаса, щоб умовляти його не одружуватися, але в цілому була дорослою... І розумною... І чесною... І вірною... І нічого з цієї суботньої поїздки кудись за місто (а Стас так і не пояснив, куди поїдуть, просто домовилися, що зустрінуться за годину) не могло вийти такого, про що не можна розповісти Богданові, але Даша просто не хотіла. Не хотіла і все тут.

– Дивися, іменинницю не затьмар, – Даша посміхнулася наближеному відображенню Богдана в дзеркалі, він підійшов упритул, пройшовся руками по стегнах, скочуючи червону сукню-розлітайку (Дашину улюблену), губами торкнувся шиї… .

– Богдане… Я запізнююсь… Та й ти ж пам'ятаєш, у нас закінчилися…

Даша не хотіла ображати нареченого, але вже й так запізнювалася, а змушувати Стаса чекати не хотілося. Більше, ніж залишати себе та Богдана без солодкого.

– Пам'ятаю. Я куплю сьогодні. «На ручнику» теж непогано, але не так…

Вибачливо посміхаючись і за те, що знімає з себе Богданові руки, і за те, що цієї ночі сталося, Даша вислизнула з персональної пастки, закинула в клатч блиск, туш, серветки, вийшла з ванної. Опинившись у передпокої, опустилася навпочіпки, дістала улюблені босоніжки. Тільки для особливих випадків. Богдан знову пішов за нею, зупинився неподалік, стежив, як вона тепер уже взувається.

– Нагадай, а чому ми досі користуємось резинками, Даш?

– Тому що у мене непереносимість компонентів ОК, а дітей ми заводити поки що не плануємо.

Даша застебнула босоніжки, знову підвелася, оглянула себе з голови до п'ят ще й у дзеркалі коридору, підійшла до Богдана, торкаючись губами губ.

– Просто купи презервативи, Клеверов. Приїду – буде тобі нормальний секс, – ще раз посміхнулася, коли той самий Клеверов ущипнув її за м'яке місце, примудрившись знову забратися під поділ сукні.

– Не любиш ти ризикувати, Дашко…

– І ти не любиш. Все. Я пішла. Цілую. Як йтимеш – не забудь квартиру закрити. Увечері до мене приїдеш?

– Так. До тебе. З резинками. Привезу річний запас… – Богдан хмикнув, підморгнув, Даша тільки пальцем погрозила, потім… Вилетіла з квартири в під'їзд, відчуваючи, як посмішка сповзає з губ, а ось щоки починають горіти одразу з кількох причин – бо серце зайшлося, адже від Стаса прийшло повідомлення: «я на місці», а ще Богдан змусив згадати нічні події, за які Даші було соромно, хай вона й розуміла, що все зробила правильно.

***

Минулої ночі.

– Ти напружена, сонце… Щось сталося? – Даша палилася нещадно. Не зробила нічого поганого, а поводилася так, ніби вчинила вбивство і у ванну Богдану краще не заходити, бо труп у цей момент тихенько розчиняється в кислоті.

Дівчина сиділа на краю ліжка, Богдан непомітно для неї, задумливий, підповз ззаду, спочатку торкнувся губами шкіри за вухом, відчув, що сіпнулася, наче ошпарена, потім поклав на напружені плечі руки, вирішив розім'яти. Як зрозумів одразу – не дарма, адже під пальцями відчувалася не м'якість розслаблених м'язів, а щонайменше бетон спазмів.

– Нічого, просто… – першим Дашиним поривом було скинути руки нареченого, але вдалося впоратися. Вона й сама до ладу не пояснила б, чому, але після розмови зі Стасом вже в клініці та її згоди зустрітися на вихідних стала куди більш дратівливою, ніж зазвичай.

І сама себе дратувала, і оточуючі її теж… Наче заважали поринути з головою в думи про Стаса. Його меланхолійність, двозначність слів і тих смислів, які Даші хотілося б у них чути.

– Втомилася… – Даша повернула голову, посміхнулася лагідно, ховаючи свої внутрішні голки… Богдан ні в чому не винен. На нього нема за що сердитися. Навіть навпаки – приїхав після роботи, полуниці привіз, дорогою забрав замовлення з улюбленого ресторану Даші, нагодував, бачив, що хмуриться, намагався підбадьорити, запропонував подивитися фільм, поїхати нічним містом покататися, спокійно сприйняв відмови щодо обох пропозицію.

– Прямо сильно? – Богдан теж усміхнувся, ковзнув руками з нарешті розслабленої шиї по плечах, безсоромно стягуючи бретельки майки, оголюючи ключиці… Сковтнув мимохіть, насолоджуючись видовищем…

Адже Дашка до одуру гарна була. І першим, на що Богдан «клюнув», стала та сама краса – тонка, ніжна, чиста. І начебто роки минули відтоді, як він ось так само сковтував, ще тільки в очі дивлячись, а все одно вона була здатна викликати в ньому ті ж почуття і бажання, що викликала спочатку.

Голову закинула, очі заплющила, явно насолоджуючись тим, що чоловічі руки мандрують по шкірі, накривають груди, стискають із силою, губу закусила, майже відразу підставляючи для поцілунку, дозволяючи чоловічому язику одразу всередину проникнути.

– Іди сюди, маленька, – і прохання виконала, розвернулась, влаштувалася на чоловічих колінах, пальцями у волосся Богдана закопалась, спрямовуючи його губи по своєму тілу. Він не противився – руками м'яв, губами пестив, фоном чуючи Дашині тихі не стогони навіть, швидше збуджені зітхання, прискорене дихання, руки, що взялися вже за його футболки, вгору потягли. Довелося відірватися, дозволити себе оголити. Навіть розсміятися, коли у Дашки не вийшла і футболка застрягла на носі.