Я тебе відчую серцем
Післямова
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, тремтіла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!.
Василь Симоненко
Вони стояли обійнявшись на рушничку долі. Маргарита в білому вбранні щиро посміхалася в камеру, а Роман не відпускав своєї красуні ні на мить. Вони взяли найгарніший букет, який їм подарували і поїхали на кладовище. Весілля було у розпалі, тож гості і не помітили, що молодята зникли.
Вони за руки підійшли до могили Дмитра Свиридовича.
- Ось, дідусю я і виконала свою обіцянку. Можете спочивати з миром.
Вони поклали букет на могилу і повернулися на своє весілля. А як буде далі – життя покаже. Головне, що вони поруч і кохають одне – одного…
Кінець
#3817 в Любовні романи
#446 в Молодіжна проза
Відредаговано: 21.02.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
