7

Щасливі дні минали дуже швидко. Два тижні, неначе два дні закінчилися і Маргарита з Іриною знову проводжали своїх солдатів. Маргарита обійняла Романа і міцно притислася до його тіла. Хлопець цілував її обличчя і тихо шепотів слова кохання.

• Пообіцяй мені, що це останній раз! І ти більше не повернешся на фрон.
• Обіцяю! Останній раз і все. А у мене до тебе також є обіцянка. Ти виконаєш її?
• Так, обов’язково. Якщо я повернуся – ти станеш моєю дружиною?

Такого вона не очікувала.

• Ти впевнений у своєму виборі? – поглянула вона на Романа.
• На всі 100%. Бо ти – моє життя. Тільки моє. Як повернуся одразу ж познайомлю тебе з батьками і ми одружимося.
• Тоді, я згідна.

Ці обіцянки гріли їхні серця під час розлуки. А розлучилися вони на довго.

Маршрутка вирушила і Ірина з донькою поверталися додому. Сьогодні вони не плакали, бо вірили, що їхні чоловіки повернуться, але передчуття чогось поганого не відпускало Маргариту.

• Мамо! Мені якось тривожно на душі. Ніби, щось повинно статися.
• Це від того, що Роман знову поїхав. Все буде добре, доню!
• Я сподіваюся на це!

Зимові канікули закінчилися і Маргарита знову зібралася в дорогу. Здавалося, що тільки приїхала додому на відпочинок, а знову треба повертатися. Дівчина підійшла до дідуся. Дмитро Свиридович спав. Дорогою до зупинки, Маргарита стривожено запитала у мами:

• Мамо, ти не помітила, що наш дідусь останнім часом дуже багато спить. Якийсь він не дужий став! – з острахом поглянула дівчина на маму.
• Я теж це помітила. Я боюся про таке бабусі сказати, але мені здається, що щось тут не так. Мабуть, потрібно його завезти до лікарні, щоб обстежили.
• Правильно. Не тягніть з цим, його потрібно показати лікарям.

Маргарита поцілувала маму, бо під’їхала маршрутка і вона зайшла всередину. Всю дорогу дівчина думала за дідуся. Це ж був її найкращий друг і порадник з дитинства, як вона буде без нього? Але дівчина відволіклася роздивляючись краєвиди на дорозі.

Ось і Чернівці. Місто зустріло Маргариту прохолодою. Хмари насуплено дивилися на неї, що здавалося зараз впадуть на неї. Вона взяла свою, знову ж таки важку сумку і переходила дорогу.

• Привіт, красуне! – почула знайомий голос за спиною. – Допомогти?

Маргарита обернулася і побачила Ореста.

• Привіт. Не потрібно, я сама.
• Які ми знову недосяжні і горді! Давай сумку!

Він забрав сумку, хоч як цьому перечила Маргарита. Дорогою до гуртожитку вони мовчали. Він заніс її всередину і підійшов до кімнати. Двері відчинилися і вийшла Ірина.

• Привіт, пупсику! Давно не бачилися – вона підійшла і поцілувала Ореста в губи.

Видно було, що він цього не хотів, бо відразу ж відвернувся. Ірина сердито поглянула на Маргариту.

• Не зрозуміла! Ти, що знову сохнеш за цією?
• Ірино, вибач. Це не твоя справа.

Маргарита не захотіла слухати їхню розмову, тож забрала сумку і зайшла до кімнати. Декілька хвилин Ірини не було, а потім вона забігла вся у сльозах. Вона впала на ліжко і почала ридати. Маргарита навіть не збиралася її заспокоювати. Хтось подумає, що це жорстоко з її сторони, але такі як Ірина отримують по заслузі.

Оля це також бачила, бо якраз розпаковувала свої речі. Дівчата переглянулися і вирішили вийти на коридор. Олесі в кімнаті не було, бо ще не приїхала з дому.

Подруги стали на коридорі, спершись на підвіконня.

• Ну, і як у тебе справи? Як канікули? Романа бачила? – першою свій допит розпочала Оля.
• Так. Я дуже хотіла тебе з ним познайомити, бо він приїздив сюди до мене, ну після останнього екзамену. Але, ти пішла з Дімою, тому не вийшло. Все у нас було дуже добре, допоки… - вона опустила очі – допоки він не поїхав назад.
• Він, що повернувся на війну?
• Так. Але, обіцяв що останній раз. І коли повернеться, то ми одружимося. Я така щаслива!

Подруга дійсно раділа Маргаритиному щастю, тільки чи він повернеться цього разу живим додому.

• А ти як? Як Діма? Телефонував до тебе?
• Так, ми зідзвонювалися щодня. Говорив, що скучив за мною. І я дуже за ним сумувала. Ой! Забула тобі сказати, сьогодні йдемо на піцу. Діма нас буде чекати.
• Добре. Потрібно змінити обстановку, можливо Ірина до того часу заспокоїться.
• Чому вона плаче? Я так і не зрозуміла.
• Я по дорозі знову зустріла Ореста. Він допоміг з сумкою. А Ірина якраз вийшла в той момент, коли він стояв біля дверей. Я так зрозуміла, що вона в нього закохана.
• А йому подобаєшся ти! Я це вже давно знаю. І тоді, коли він з нею переспав, це було спеціальне видовище для тебе. Ти хіба цього не зрозуміла?
• Я знаю, але мені ніхто окрім Роми не потрібен.