6

Ось і останній екзамен. Попереду зимові канікули. Сесію Маргарита склала на відмінно. На останньому екзамені викладачка її похвалила і відмітила, що вона найкраща студентка на курсі. Дівчина подякувала за гарні слова і пішла до гардеробної.

На вулиці падав лапатий сніг. Морозець щіпав на щоки, нагадуючи перехожим, що потрібно тепліше одягатися. Дівчина не чекала Олю, бо вона одразу ж пішла на побачення, тож загорнувшись у теплий шарф, дівчина вийшла з будівлі університету. Ненароком вона обернулася і побачила Ореста. Він йшов їй на зустріч. Після того, як вона побачила його з Ірою, дівчина не хотіла з ним говорити. Ні, це не ревнощі, просто якась огида до нього оселилася в серці.

• Привіт, Маргаритко! Як екзамен? – запитав він.
• Дякую. На «відмінно». Ти тільки це хотів запитати чи ще щось? – з презирством запитала вона.
• Маргарито, я хотів перепросити в тебе за той раз, ну коли ми з Іриною були ..., ти ж розумієш. Я це зробив спеціально, щоб ти приревнувала. Я неодноразово тобі говорив, що ти мені подобаєшся, а ти немов крига і тому..

Маргарита поглянула в бік і вже більше нічого не чула. На стежці, під деревом стояв хлопець в камуфляжі. В руках у нього був великий букет троянд. Ці очі вона ніколи не забувала, темні як ніч і неймовірну, щиру посмішку.

• Роман! – вигукнула вона. – Мій, Роман! – вона забула про свого співрозмовника і швидко помчала до нього.

Орест не зрозумів, що відбувається. Він обернувся і побачив його, того хлопця який заполонив Маргаритине серце.

Вона підбігла до нього і міцно притиснулася до його тіла. Він тримав її в своїх обіймах, немов справжній скарб і не хотів відпускати.

• Квіточко моя, Маргаритко. Як же я скучив.

Вони цілувалися і здавалося ніхто в цей момент не міг ним завадити. Сльози котилися з її очей, які він легенько витирав кінчиками пальців.

• Я так тебе кохаю. Мені не віриться, що ти поруч! – говорила вона і дивилася йому в очі.

Перехожі дивилися на цю щасливу пару. Хтось обурювався на те, що вони стояли посеред дороги і цілувалися, заважаючи пройти, а інші милувалися ними, адже бачили, що закохані давно не бачилися, адже розуміли, де був цей хлопець.

Орест пішов. Він все зрозумів. Ця дівчина для нього недосяжна, хоча як він не намагався її отримати.

Маргарита дивилася на Романа. Її погляд пронизував його, неначе розпечене лезо.

• Ти змінився! – промовила вона. – Став справжнім чоловіком.
• То я більше тобі не подобаюся? – посміхнувся він і поцілував її в щоку.
• Ти мені будеш подобатися завжди, незважаючи на те, яким ти будеш.
• Тоді підемо.
• Ой, вибач я і не помітила, що ти з речами.
• Я коли тільки прибув, одразу ж до тебе. Не міг більше чекати ні секунди.
• І правильно зробив. Ходімо до гуртожитку. Я спакую речі і поїдемо додому.
• З тобою, хоч на край світу! - обійняв він її. Вони пішли до гуртожитку. Шкода було, що вона не познайомила Романа з Олею. Але, в неї ще буде час це зробити.

Маршрутка везла двох закоханих додому. Роман всю дорогу не відпускав свою Маргариту ні на мить. Дівчині було дуже приємно, адже такого відчуття, що вона комусь так потрібна в неї ніколи не було. Маршрутка зупинилася і вони вийшли. Роман ніс її речі і всі перехожі оглядалися на них. Ніхто не міг впізнати у цьому мужньому солдаті Романа, навіть бабуся Оля пройшла і не впізнала його.

• Бабусю, привіт! – промовив хлопець і підійшов до старенької. Жінка подивилася насторожено на нього, а потім сльози полилися з її очей.
• Романчику, синку! – заголосила вона. – Я ж тебе не впізнала. Ти вже повернувся?
• Так бабусю, але ненадовго – промовив він і поглянув на Маргариту. Дівчина зробила вигляд, що нічого не почула.
• Ходіть до мене! – запросила бабуся.
• Я проведу Маргариту додому і прийду, добре? – сказав Роман.
• Тоді біжу додому і приготую тобі щось попоїсти.

Хлопець кивнув і вони попрямували до будинку дівчини.

• І на скільки днів ти приїхав? – запитала та.
• На два тижні і назад. Так потрібно.
• А Сергій Петрович?
• І він так само. У нас ще є одна невиконана справа.

Роман задумався. Він згадав, як Олег застрелив його побратима. Тож, він був змушений повернутися і відомстити йому за нього. Це була справа честі.

• Ти знову мене залишиш? – зупинилася і поглянула на нього дівчина.
• Вибач, але це не обговорюється.

Вони підійшли до будинку і Роман віддав сумку дівчині і пішов.

• Навіть не зайдеш? – гукнула вона йому вслід.
• Ще буде час, тоді зайду.