4

Ось і настав час вирушати до університету. Маргарита спакувала речі і одягнувшись чекала маму, котра повинна була прийти на обід і провести її до маршрутки. Василина ходила навколо спакованих речей і перепитувала сестру, чи все вона забрала.

• Так, Василинко. Я все зібрала, не треба так хвилюватися, не ти їдеш на навчання, а я. Дивна ти сьогодні! – промовила до сестри Маргарита.
• Я хочу, щоб ти нічого не забула. Адже, ти будеш далеко від дому, як ми тобі допоможемо?
• Не переймайся за мене, ти ж знаєш, я знайду вихід із будь-якої ситуації.

Василина підійшла до неї і обійняла.

• Я буду сумувати за тобою, Маргарито! – промовила вона.
• І я за тобою! Але ж через два тижні побачимося, я приїду додому і тобі про все розповім. А ти, підтримуй маму, бо їй це зараз дуже потрібно.
• Добре. Я виконуватиму все, що від мене залежить.

До будинку зайшла мама. Маргарита попрощалася з бабусею і дідусем і вони з мамою пішли на зупинку. Маршрутку не довелося довго чекати, тому дівчина поцілувала маму і зайшла в середину. Мама залишилася, а Маргарита поїхала до нового, незнайомого міста.

Чернівці зустріли дівчину дощем. Вийшовши з маршрутки, вона одразу ж побігла на автовокзал, щоб перечекати зливу. Коли дощ закінчився, запитала у бабусі, яка сиділа на автовокзалі номер маршрутки, щоб доїхати до університету і пішла на зупинку. Вона швидко дісталася до місця призначення і з невеличким хвилюванням попрямувала на поселення до гуртожитку. Комендант привітно зустріла дівчину і провела її до кімнати.

Кімната була невеличка, але дуже затишна. У ній було чотири місця, три з яких були зайняті. Тож, Маргариті обирати місце вже не було з чого. Звичайно, ремонт у кімнаті потрібен, але згодом можна з дівчатами щось вирішити. Вона відкрила дверцята шафи і почала розпаковувати свої речі. До кімнати зайшли її сусідки. Вона повернулася і привіталася з ними. На вигляд приємні співмешканки. Вони познайомилися і Маргарита одразу ж потоваришувала з Олею. Вона також була з села, а Ірина та Олеся – з містечок. Тож з Олею у нею було багато чого спільного і вони разом навчалися на журфаці. А Ірина та Олеся – на вчителів. Ввечері дівчата вирішили відмітити початок навчання. Відкоркували пляшку вина і весело загомоніли на різні теми. Дівчатка розповідали про своїх батьків, місця проживання, а далі – про хлопців. У Ірини та Олесі – були хлопці, які старші за них. Вони дуже ними вихвалялися, бо вважали, що хлопець з машиною – це круто! В Олі хлопця не було, вона була в активному пошуці, воно і не дивно, адже дівчина була дуже спокійною, про таких говорять «сіра мишка». Підійшла черга і до Маргарити.

• Мого хлопця звуть Роман. Він зараз знаходиться на Сході.
• Він там живе?
• Ні! Він військовий і зараз на війні.

Ірина і Олеся посміхнулися.

• І що, ти його чекаєш? А як вб’ють, що будеш робити?
• Так я його чекаю і буду чекати скільки потрібно.
• А у вас щось було з ним? Ну, ти розумієш?

Маргарита знітилася.

• Ні. Ще не час.

Ірина переглянулася з Олесею.

• Тоді, чому ти його чекаєш? Знайди собі нормального хлопця, того, який реальний і буде біля тебе, от в нашому універі, наприклад.
• А якщо я не хочу нікого іншого, окрім нього.

Оля помітила, що розмова починає бути напруженою, тож вирішила заступитися за Маргариту.

• Дівчата! А вам яка різниця? Вона його кохає і більше немає тут про що говорити. Давайте вже лягати спати, адже завтра на пари.

Всі підтримали пропозицію Олі і полягали спати.

Ось і розпочалося навчання. Пара змінювалася парою і Маргарита настільки погрузилася в навчання, що іноді не вистачало часу, щоб поїсти. Дівчина за ці два тижні дуже виснажилася, тож з нетерпінням чекала вихідних, щоб поїхати додому. Ірина з Олесею додому не поспішали, адже знайшли собі справжні місця для відпочинку. Кожен вечір вони кудись йшли, а приходили під ранок. Маргарита з Олею це все бачили, але нічого не запитували у дівчат. Тож, дочекавшись вихідних Маргарита зібрала сумку і поїхала додому.

Рідне село зустріло її прохолодою. Листя на деревах почало змінювати колір і їй захотілося до лісу, туди де вона ходила з дідусем. Як ж там красиво зараз! Ввійшовши на подвір’я, дівчина одразу ж пішла до бабусі з дідусем.

• Привіт! – промовила вона.

Бабуся стояла біля плити, а дідусь Дмитро читав газету.

• Ой, донечко, привіт. – бабуся підійшла і обійняла внучку. – Як ти змінилася, а схудла як?!
• Привіт, Маргаритко! – поцілував дівчину дідусь. – Як у тебе справи? Як навчання?
• Дідусю, давайте потім вам про все розповім, бо хочу трохи відпочити і прогулятися.

Василина забігла до кімнати. Вона міцно обійняла сестру. Мама була на роботі, тож дівчатка пішли до свого будинку і там розмовляли. Потім, Маргарита переодяглася, взула гумові чоботи і пішла до лісу. Василина не захотіла йти, так як повинна була зідзвонитися з подругою (так вона сказала, але це була брехня). Маргарита підійшла до поваленого дерева, де вони сиділи з Романом. Вона вийняла телефон і відкрила його фото.

• Шкода, що тебе немає поруч. Я так скучила за тобою! – прошепотіла вона.