3

Що таке війна? Скільки б людина не замислювалася над цим словом, завжди постає одна відповідь – смерть. Дуже важко усвідомлювати, що людина, яка з тобою розмовляла, планувала подальше життя, може в один момент не повернутися. І як жити далі? Оплакувати його все життя чи відпустити?

Вже місяць, як Роман на фронті. Він інколи телефонує до Маргарити, бо більше не вистачає часу. Так і його командир не дозволяє більше говорити, адже телефони можуть простежуватися.

Маргарита поїхала з мамою до Чернівців, щоб подати документи на навчання. Вона дуже хвилювалася, адже боялася, що не вступить і не здійснить свою мрію. А цим підведе не тільки себе, але і Романа. Вступників було дуже багато, тому Ірина зайняла чергу. Поки вони чекали, Маргарита запропонувала мамі сісти на лавочку під високим деревом. Жінка погодилася і вони розпочали розмову.

• Як там Рома? Телефонує тобі? – запитала Ірина.
• Так, але дуже рідко. Я так хвилююся за нього, що кожної ночі прокидаюся і дивлюсь на телефон. Боюсь, що мені зателефонують і повідомлять, що його вже немає. Мамо! Чому все так?

Ірина обійняла доньку. Вона розуміла, що їй дуже важко, тому будь – якими способами намагалася її розрадити.

• Не хвилюйся, доню. Ось вступиш до університету, будеш жити у гуртожитку і трохи відволічешся. Нові знайомства тобі в цьому допоможуть.
• Можливо і так. Але, про Романа я ніколи не забуду і буду його чекати.

Поки матір з донькою розмовляли підійшла їх черга. Вони підійшли до кабінету і приємна жіночка запросила їх ввійти. Присівши на крісла, член комісії поглянула на сертифікати із ЗНО і була приємно вражена балами, адже вони були високі.

• Молодець, Маргарито! – поглянула вона на дівчину. – Одразу ж видно, що гарно попрацювала у школі. Я думаю, що і студентка з тебе буде також старанна.
• Я намагатимуся такою бути – посміхнулася Маргарита.

Жінки віддали документи і вийшли з приміщення університету.

• Що ж! – промовила Ірина. – Документи здали, можливо по морозиву?
• Я згідна! – підтримала маму Ірина.

Вони пішли до кафе і замовили собі найкраще морозиво. Поласувавши, жінки поспішили на автостанцію, адже потрібно діставатися додому.

Через кілька тижнів зателефонували з університету і повідомили гарну звістку: Маргарита поступила, ще  й на державну форму навчання. Радості не було меж, адже вона справді дуже старалася, щоб вступити і стати журналісткою. Тож, ввечері сім’я зібралася за святковою вечерею, щоб привітати майбутню студентку.  Всі за столом весело гомоніли, розповідали різні історії, лише Сергій Петрович похмуро поглядав на телефон. Через кілька хвилин він задзвонив і чоловік швидко підірвався з місця. Він вийшов на вулицю, тож рідним залишилося тільки здогадуватися хто це міг телефонувати. Ірина серцем відчувала, що щось повинно трапитися. Вона відганяла від себе погані думки, але вони ніяк не могли її залишити. Тож, коли чоловік повернувся, вона чекала на пояснення.

• Не хотів всім псувати свято, але завтра я відправляюся на фронт. Щойно телефонував Роман і повідомив, що відбувається ротація і я можу потрапити до них у бригаду.

Ірина заголосила на цілий будинок. Ніхто не міг стримати сліз. Тільки Сергій непорушно стояв і не знав, як йому втішати свою кохану дружину. Уляна Василівна не витримала:

• Сергію! Навіщо тобі це? Вже ось Роман там, то залишися хоч ти, як ми без тебе. Ірина просто не витримає розлуки.

Він поглянув на Ірину. Жінка справді дуже переживала і плакала. Але в цю розмову втрутився Дмитро Свиридович.

• Сергію! Якщо ти вже вирішив, то плани краще не змінюй. Вона переплаче, та й далі буде жити і чекати тебе. Тому, вирішуй сам, як тобі вчинити. А ти, Уляно не влазь. Нехай вони самі розберуться.

Маргарита прихилилася до мами і стала її втішати. Тож, жінка змирилася. Далі всі мовчки повечеряли і розійшлися по своїх кімнатах.

Ірина мовчки збирала одяг для Сергія. Він підійшов до неї і притулив до себе. Вона поглянула на нього повними суму очима.

• Сергієчку, не йди. Залишися, молю тебе! Як я без тебе! Я ж кохаю тебе і боюся втратити.
• Іринко, рідна, будь ласка не треба. Ти цього не зрозумієш, як мені важко дивитися щодня новини з фронту і бачити, як молоді хлопчики захищають країну, а я – мужик, сиджу вдома на дивані. В мене серце від цієї картини кров’ю обливається. Я повинен там бути, повинен! І мене ніхто не переконає залишитися тут.

Вона все зрозуміла.

• Тоді, завтра я наготую тобі чогось смачного, щоб ти не був голодним у дорозі. І Романа почастуєш, він вже напевне скучив за домашньою їжею.

Чоловік поцілував свою дружину і пішов збирати сумку. Почуття незвіданого охопило його. Він не боявся, бо знав, що на все воля Божа, як він вирішить, так і буде.

Маргарита лежала в ліжку і читала книгу. У вікно світив молодий місяць і виднілися дрібні зорі, які немов сніжинки заполонили все небо. Задзвенів телефон.

• Роман! – вигукнула вона і одразу ж відповіла.
• Привіт, моя квіточко! – промовив він. – Як у тебе справи?
• Привіт, Романчику! – відповіла. – Все добре. Я поступила, уявляєш?
• Я вірив, що ти вступиш, бо знаю, що ти у мене розумниця. Як мама? Сергій Петрович їй повідомив, що завтра їде до нас?
• Так. Вона дуже засмутилася, але взяла себе в руки, бо іншого виходу в неї просто немає. А ти як?
• Живий! І дуже за тобою сумую. Я хотів попросити, щоб ти вітчимом передала своє фото. Можеш для мене це зробити?
• Звичайно. А я чекатиму на твоє. Мені дуже цікаво побачити, який ти став. Напевне форма тобі дуже личить?