Розділ ІІІ. Всупереч долі

Коли, ти поруч – світ зникає

Сумую я, коли тебе нема.

Незнаю  я, що коється зі мною

Почуй мене! Бо я навік твоя!

1

Що думати дівчині, коли той, кого вона кохає десь зникає. Після останньої зустрічі Маргарита чекала Романа ще багато днів. Так минув рік. Їй здавалося, що вона не витримує розлуки. Коли бачила його бабусю, запитувала про нього, але вона лише знала, що він кудись поїхав. А куди? Ніхто не міг про це знати.

Він знову з’явився у її житті, коли вона закінчувала школу. Свято було у розпалі, коли до неї підійшов хлопець із великим букетом троянд. Вона не впізнала його, тому хотіла вибачитися і піти, але коли він забрав квіти, побачила його обличчя. Вона ладна була задушити його у своїх обіймав, бо два роки минуло, а нього ніде не було. Скільки разів вона до нього телефонувала, писала, але Роман не відповідав. Маргарита думала, що він образився на неї, тільки не знала на що. Але, тепер цілуючи його найгарніше обличчя у світі, вона розуміла, що б чекала його всю вічність, аби тільки він до неї повернувся.  Дівчина була вірна йому. Хоча і залицяльників у неї за ці роки було багато, але вона на них не звертала уваги, бо її серце вже обрало того, з ким хотіло б з’єднатися.

За ці два роки багато чого змінилося. Її подруга Юля почала зустрічатися з Олегом, так саме тим Олегом, який ледве не зґвалтував Маргариту. Було зрозуміло, що Юля йому дуже швидко віддалась. Вона цього не соромилася і розповідала дівчатам у класі. Маргарита не розуміла, для чого вона це робить. Їй він був не цікавим, а решта однокласниць за це вважали її повією. Олег пив і надалі, заледве його вчителі «дотягнули» до закінчення школи. Тому, випускник Олег кудись зник. У селі говорили, що перейшов на інший бік, щоб воювати. Його бабуся померла і дітей забрали до інтернату, бо хлопця в селі не було, а батьки настільки розпилися, що доглядати за дітками не було кому. Юлька ще чекала Олега, але потім знайшла собі нового залицяльника з яким знову ж таки гарно відпочивала.

Ірина і Сергій Петрович – розписалися. Тому, тепер дівчата мали вітчима. Він до них добре ставився і любив як своїх дітей. Він також познайомив їх зі своїм сином і Василина почала товаришувати з ним. Часто закривалася в кімнаті і говорила з ним про щось по телефону. Це був її маленький секрет. Дідусь з бабусею хворіли. Напевне, бабуся через переживання за дідуся почала і сама хворіти. Адже боялася дуже за нього. Тому, все господарство лягло на плечі Ірини та Сергія. Вони не скаржилися на це, бо самі розуміли, що старість неминуча і вони давно вже повинні замінити батьків.

• Куди ти зник? – запитала вона Романа, коли вони залишилися наодинці. – Я до тебе дзвонила, писала, а у відповідь – тиша.
• Вибач, трохи було проблем із навчанням. Тому не міг відповідати на твої дзвінки.

Маргарита поглянула йому у вічі.

• Будь ласка, не обманюй мене. Я знаю, що ти не був на навчанні, а кудись їздив. Я розумію, що це не моя справа, але ти можеш мені розповісти, де ти був?
• Будь ласка не потрібно зайвих запитань. Я ж тут, поруч з тобою.

Він нахилився і поцілував її. Маргарита ніжно обвила своїми руками його шию.

• Я так тебе кохаю! – прошепотіла вона йому на вухо.
• Я знаю.

Роман підняв її і закружляв.

• Іди до своїх однокласників! – промовив він. – У тебе ж сьогодні свято і я не повинен тобі заважати розважатися.
• Ні, Ром, не йди! Я краще буду з тобою. Можна?

Він хотів їй відповісти, коли підійшла Юля і забрала Маргариту від хлопця.

• Привіт і бувай! – промовила та.

Юля розпочала свою розмову з Маргаритою. Дівчина вмовляла її залишитися, адже випускний був у розпалі. То, зваживши всі за і проти – Маргарита залишилася. Вона повернулася до Романа і вибачилася, але хлопець лише посміхнувся, адже і сам хотів, щоб вона відпочила в останній раз зі своїми однокласниками. Тож, поцілувавши Маргариту, Роман пішов до бабусі, адже вже давно її не бачив.

А випускний вечір тривав. Випускників вітали із закінченням школи: батьки, вчителі, друзі. Лунала гучна музика, яка тривала аж до ранку. Діти веселилися, танцювали, ніщо не передвіщало біди. Аж раптом, Маргарита обернулася і помітила Олега. Хлопець стояв зі своїми колишніми друзями, одягнений у військову форму. Юлька помітила також його і помчала, залишивши подругу саму.

• Привіт, Олежику! – ніби кішечка промуркала вона. – Де ти пропав?

Він нічого не відповів, а посміхнувшись до хлопців з усієї сили вдарив її по обличчю.

• Что, ку..ва! Нагулялась?

Юля трималася рукою за обличчя, яке розчервонілося від болю і дивилася на нього повними очима слізьми.

• Навіщо ти так? – лише промовила вона.
• Пошла вон! – закричав він на всю залу.