10

Ось нарешті і останній екзамен. За плечима години підготовки, недоспані ночі, переживання, а ще купа нервів, які було затрачено для того, щоб добре їх скласти.

Маргарита задоволено йшла вулицею. Щоб якось відмітити своє закінчення 9 –го класу, вона зайшла до мами в магазин і вона їй купила найсмачніше морозиво. Дівчина задоволено потерла руки і взяла свій презент. Вона радісно розповідала про свій останній іспит. Він також був зданий на «відмінно». Залишилося лише трошки і вона зможе здійснити свою мрію. Ірина дуже раділа за свою доньку. Неодноразово її хвалив і Сергій Петрович, адже бачив на скільки серйозно дівчина підійшла до вибору своєї професії і скільки зусиль докладає, щоб здійснити свою мрію.

Розпочалися літні канікули. Василина задоволено ніжилася на сонечку, вигріваючи своє ластовиння. Дідусь Дмитро після затяжної хвороби також вийшов на сонечко. Підійшов до онучки і погладив її по голові.

• Дідусю, привіт. Як, ви сьогодні себе почуваєте? – защебетала дівчинка і присіла на лавочку біля старенького.
• Ох, нічого онучечко, ніби трохи краще. А мама з Сергієм де?

Дмитро Свиридович останнім часом дуже часто хворів. Здавалося, всі болячки, які є на світі, окупували його. Мабуть, його минуле заслання тепер дається взнаки. Уляна Василівна дуже хвилювалася за нього. Тільки вночі закашляє, вже та стоїть з таблеткою і горнятком води.

• А можливо тобі те…, а ось візьми це.. – щоразу наполягала вона, стоячи біля ліжка. Дмитрові це не подобалося, бо він відчував себе немічним, хоча міг ще ого-го скільки зробити і їй допомогти.

Тому, сьогодні зранку він почував себе на багато краще, що навіть зміг корову нагодувати і занести поросятам відро з помиями. Уляна дуже раділа з того, адже хотіла якнайдовше побути ще на цьому світі зі своїм Дмитриком.

• Вони пішли на роботу. Дідусю, а що таке війна? – зненацька запитала Василина.
• Ох! А що це за запитання такі, доню? – поглянув на неї Дмитро. – З ким ти вже воюєш?
• Я просто слухала новини і тітонька з екрану говорила щось про війну на нашій Україні. Тому, вирішила запитати тебе, що  це таке?

Дмитро Свиридович також це чув. Він дуже боявся, щоб такого не сталося і на нашій землі був завжди мир. Але, розумів, що насувається щось дуже недобре. Адже, після Майдану, де люди виборювали своє право на щасливе майбутнє, багато чого змінилося. І, зрозумівши це, наші сусіди не дадуть нам краще жити, ніж вони.

• Розумієш, доню, війна – це дуже погано. Бо там гинуть люди, зникають села, а ще .. – він поглянув на небо – багато діток стають сиротами. Тому, будемо надіятися, що до нас вона не прийде.
• А якщо прийде? Що будемо робити?
• Будемо намагатися жити.

Вона поглянула на нього.

• Так, доню, саме жити і вірити, що наш народ вистоїть у такій боротьбі.

Василина посміхнулася до дідуся. А потім пішла гратися до свого собаки. Дмитро у роздумах залишився сидіти на лавочці. Він добре пам’ятав, що це таке. Мурашки бігали по тілу, коли згадував своє село, якого не стало через кілька тижнів, вбитих односельців при дорозі, а ще його сім’ю, яка не дожила, щоб побачити мир на рідній Україні. Очі почали наливатися слізьми, чоловік вийняв із кишені хустинку і швидко їх витер. Вже стільки часу минуло, а всі картини спливають перед очима ніби наяву. Краще б не було війни. Нехай не ллється більше кров на нашій землі.

Маргарита сапала огірки, коли помітила Василину. Дівчинка бігла стрімголов до сестри.

• Маргарито! Маргарито! – несамовито кричала вона.

Дівчина не на жарт перелякалася. Вона переживала за дідуся, адже бачила, що він часто хворів, тому одразу ж подумала про нього. Сестра підбігла до неї.

• Там, там….
• Що там? Ну, говори? – переляканими очима дивилася на захекану Василину.
• Там до тебе Роман прийшов.

Дівчина і присіла на полі. Зняла хустину з голови і видихнула.

• Маргаритко, чого ти?
• Ти налякала мене. Більше так не роби.
• Він попросив, щоб я тебе знайшла. От я і прибігла.

Маргарита взяла сестру за руку і вони попрямували додому. Роман сидів на лавочці з дідусем Дмитром. Вони про щось говорили, тому не помітили, як дівчата підійшли до будинку.

• Привіт! – промовила Маргарита.
• Привіт! – Роман встав і підійшов до дівчини. Міцно обійняв і притис до себе.

Дідусь тільки закашлявся і пара відсторонилася. Василинка також підбігла до Романа.

• А мене обійняти? – промовила вона.
• Ой, вибач. Я й забув про свою принцесу! – Роман підняв її на руки і також обійняв.

Дівчинка задоволено сміялася. Побачивши з вікна гостя, до них підійшов Сергій Петрович.

• Доброго дня! – промовив він і потис Романові руку. – Сергій!
• Доброго дня! Роман. -Чоловіки познайомилися і знову ж таки присіли на лавочці.