9

Всі новорічні свята минули. Сергій Петрович гарно організував новорічний карнавал і директор школи була дуже задоволеною його роботою. Тож, вирішила рекомендувати його кандидатуру на свою посаду, адже по закінченню навчального року, хотіла вже йти на пенсію. Раніше потрібної кандидатури у школі вона не помічала, але придивившись до Сергія Петровича, вирішила запропонувати йому таку посаду. Він, звичайно ж зрадів такому підвищенню, але мав трохи інші плани. Тож, вирішив спочатку виконати свій задум, а далі буде все як буде.

В березні Сергій Петрович вирішив відвезти свій клас на екскурсію до Чернівців. А особливо, він хотів познайомити їх зі своїм рідним університетом, де він навчався. Адже, його учні закінчували 9 клас і можливо, дехто хотів би піти вчитися. Тому вчитель, вирішив таким чином провести профорієнтаційну роботу з учнями.

Маргарита охоче збирала свій рюкзак, бо знала, що вона, можливо побачить там свого друга дитинства Романа. Вона надіялась його побачити і поговорити, адже весь цей час думала про нього і хотіла вибачитися. За цей час вона багато чого зрозуміла. Тож, речі були підготовлені. Вона зайшла до бабусі з дідусем, поцілувала їх і почекавши Сергія Петровича, вони рушили до школи, де на них чекав автобус.  Діти всі були задоволені поїздкою, адже вони ніколи ще не їхали у такі подорожі. Тож, зібравшись всі зайшли до автобуса, Сергій Петрович їх перерахував і вони рушили. Маргарита сиділа з Юлькою. Дівчина весь час гомоніла, а Маргарита хотіла спокійно посидіти і продумати, про що буде говорити з Романом, коли його побачить. Щоб та їй більше не заважала, вона вирішила заплющити очі і спати. Так час для неї пройшов дуже швидко і їх автобус вже зупинився біля цього величного університету. Діти вийшли з автобуса і Сергій Петрович розпочав їм розповідати про історію його створення, будівлі, які знаходяться на території, парк і т.д. Маргарита була дуже захоплена красою цього дива. Її вражало все: від розмірів будівель до природи навколо. На студентів вона мало звертала уваги, а уважно все роздивлялася і прислухалася до розповіді вчителя. Дівчина навіть не помітила, як її штовхнула Юлька, коли когось помітила. Обернувшись, дівчина в когось вдарилася.

• Ой, вибачте, будь ласка. Я не хотіла, просто… - вона зустрілася з його очима. Це був Роман. Такої несподіваної зустрічі вона не очікувала. Тож, слова десь загубилися в голові. Той, кого вона хотіла знайти, знайшов її.

Юлька несамовито заплескала руками і підбігла до хлопця і повисла у нього на шиї, відштовхнувши Маргариту. Але, привітавшись з дівчиною Роман поглянув на Маргариту.

• Привіт, Маргаритко! – промовив він.

Серце несамовито закалатало. Слова, всі розлетілись по голові і що йому відповісти, вона не знала. Та в цьому їй допомогла Юлька, яка привернула увагу хлопця до себе. Маргарита засмутилася, що дівчина не дала змогу їй з ним поговорити. Тож, вирішила їм не заважати і піти до своїх однокласників, які стояли поряд.

Роман це побачив,вибачившись перед Юлею пішов за Маргаритою.

• Маргарито, чекай! – вигукнув він.

Почувши його голос, вона зупинилася і обернулася до нього.

• Привіт! – привіталася дівчина. – Вибач, що не привіталася одразу, просто не чекала такої зустрічі! – обманювала дівчина, адже ще з самого початку поїздки вона тільки і думала про зустріч із ним.
• Пусте! Як у тебе справи? Бачу на екскурсію приїхали до нашого університету? – запитав хлопець.
• Так, Сергій Петрович вирішив нас познайомити із цим «велетнем» і показати його улюблене місто.
• А Сергій Петрович- це ваш вчитель?
• Так, наш вчитель історії і заразом – мій вітчим.
• Що? – здивовано запитав Роман. – Твоя мама вийшла заміж?
• Ну, ще поки не вийшла, але живе з Сергієм Петровичем. Ой, довго розповідати, а ти як?

Роман поглянув на Маргариту. Йому дуже хотілося, хоча б на секунду торкнутися її обличчя і запустити руки у її довге волосся.

• Вибач! – перебив своє бажання Роман. – Не почув твого запитання?
• Як у тебе справи? Ти ж навчаєшся тут? Подобається?
• У мене все дуже добре. Так, навчатися важко, але я думаю, що мені під силу осилити свою мрію. А ти, ще не передумала сюди вступати?

Маргарита обернулася навколо. Посмішка засяяла на її обличчі, від чого вона стала ще гарнішою.

• Звичайно, що ні. Побувавши тут, я закохалася у цей університет. Навколо – краса!

Вона почула голос Сергія Петровича, який прямував з учнями далі. Тому, поглянула на Романа.

• Що ж, - промовив хлопець, - тобі вже час, та й і мені також. Буду з нетерпінням тебе чекати у нашому ВУЗі.
• Дякую! Я надіюсь, що вступлю без проблем. Роман я хотіла..

Хлопець зупинив свій погляд на неї.

• Маргарито, нам вже час йти далі! – вигукнув Сергій Петрович.

Дівчина не встигла договорити основного. Тому, вирішила це зробити. Вона підійшла до Романа і міцно притиснулася до нього. Роман такого не очікував, але був задоволений такими обіймами і ще сильніше притис її до себе.