8

На наступний день Ірина пішла до школи. Напередодні, вони поговорили з Маргаритою, тому було зрозуміло, про що вчитель хоче з нею поговорити.

Вона постукала в двері. Сергій Петрович сидів за столом і перевіряв роботи своїх учнів, уроки вже закінчилися, тому школа була порожня.

• Доброго дня! – зазирнула в середину жінка. – Можна до Вас?

Сергій Петрович посміхнувся і встав з-за столу.

• Так, так. Я вже на Вас чекаю. Проходьте, будь ласка.

Ірина зайшла до кабінету і сіла за парту. Розмова була дуже легкою і не нав’язливою, бо вони обговорювали ситуацію з Маргаритою і Олегом. Ірина захвилювалася, бо їй стало страшно за свою дитину. Сергій Петрович це помітив, тому заспокоїв жінку, що більше такого не повториться, бо сьогодні з хлопцем розмовляла директор школи і було сказано, якщо він ще раз підійде до Маргарити і заподіє їй щось погане, то адміністрація школи звернеться до поліції і соціальної служби, а потім його батьків позбавлять батьківських прав і діти опиняться в інтернаті.

• Тому, можете не хвилюватися, у школі вона буде в безпеці, а ви – намагайтеся менше відпускати її на дискотеки, щоб вона його не спровокувала. Добре?
• Звісно. Ми з Маргаритою говорили вчора на цю тему. Вона мені все розповіла, тому надалі ми будемо обережними.

Сергій Петрович уважно розглядав цю жінку. Йому подобалося її обличчя, а ще карі очі, які виблискували непомітним вогнем. Вона йому дуже сподобалася. А чи він сподобався їй? Цього б він ніколи не запитав би у жінки, бо занадто мало ще її знає.

Ірина підвелася і хотіла вже йти. Чоловік її зупинив.

• Ірино Дмитрівно, ви не бажаєте випити зі мною чаю?

Жінка здивувалася від такої пропозиції. Але, відмовляти йому було якось не зручно, тому вона погодилася. Він швиденько закип’ятив води у чайнику, зробив чай і дістав печиво з сумки, щоб її пригостити. Спочатку розмова не клеїлася, але потім було дуже цікаво. Сергій Петрович розповідав про своє життя. З розмови, вона дізналася, що чоловік розлучений. Має сина, який навчається у 5 класі. Ірина подумала, що він майже ровесник її Василинки. Дружина з сином проживали у іншому місті, а він – змушений був повернутися до батьківської квартири і змінити роботу, адже жити в їхньому будинку стало просто неможливо.

• Можна запитати? – поглянула на свого співрозмовника Ірина. Чоловік стверджувально кивнув головою.
• А чому ви розлучилися?

Він хвилинку помовчав, а потім поглянувши на неї, почав розповідати.

• Звичайно, жалітися на когось ніколи не вмів. Розійшлися ми з дружиною через зраду.  
• Ви зрадили чи вона?
• Ні, я б ніколи цього б не зробив, бо її кохав. Вона зрадила мені з моїм, тепер колишнім другом. І зараз живе з ним. У них все добре і вона щаслива. А я…я радий за неї, бо я її такою зробити не зміг.

Чоловік нікому про це не розповідав, бо вважав слабкістю говорити про таке, але цій жінці, він чомусь з легкістю довірився.

• Розкажіть щось про себе – далі продовжував розмову Сергій Петрович.
• Я також розлучена. І причина така ж як і була у Вас. Він мене зраджував, а потім пішов до неї жити, відмовившись від дітей і через трохи загинув.
• По – хворобі?
• Ні. Замерз від горілки. Ось і вся моя історія кохання. Я живу біля батьків. Вони нам з дівчатами допомагають, така собі маленька сім’я.

Далі вони говорили про молодість, плани на майбутнє і т.д. Ірина поглянула на годинник і почала збиратися. На дворі вже було темно, тому Сергій Петрович провів її до будинку.

• Дякую за приємну компанію! – подякував він і поцілував їй руку.
• І мені було дуже приємно з Вами поговорити.
• Можливо, ще раз повторимо такий вечір? – запитав він.
• Я б з радістю.

Вони домовилися ще про одну зустріч і Сергій Петрович пішов на зупинку. Ірина щасливою зайшла до будинку. Посмішка сама наверталася на обличчя. Такою щасливою її помітила Уляна Василівна.

• Що там у школі? Про що розмовляли?
• Про Маргариту, звичайно.
• І все? – запитала жінка.
• Мамо, від Вас нічого не приховаєш. Ми пили чай з Сергієм Петровичем. Говорили про життя і таке-інше.
• Я бачу, він тобі сподобався?
• Мамо! – жінка відвернулася. – Я не знаю. Сподобатися, то сподобався, але чи зможу я побудувати нові відносини після Івана, щось я в цьому не впевнена.
• Ірино! А ти спробуй, а там побачиш.

Вона ніжно поглянула на маму. Тільки вона могла дати їй таку пораду, і та знала, що потрібно до неї прислухатися. Тож, твердо вирішила спробувати все спочатку!

Маргарита з Василиною прибирали у кімнатах. Вже пів року минуло, як  почалося навчання в школі. Час летить невблаганно. Наближалися зимові канікули. Час для відпочинку і неймовірних вражень. Сергій Петрович організовував Новорічне свято, тому всі учні класу були задіяні у підготовці до нього. Вони з Іриною почали зустрічатися. Чоловікові було дуже добре з нею проводити час. Вона була цікавою співрозмовницею, скромна, спокійна, а ще напрочуд вродлива жінка. Сергія Петровича не зупиняло те, що вона має двох дітей. Тому, при останній зустрічі наполіг, щоб вона його познайомила з меншою донькою і батьками, ба наміри щодо жінки він мав серйозні.

• Нам ж не по 15 років, щоб переховуватися. Ми дорослі люди, тому ти змушена мене познайомити з своїми рідними, – при зустрічі наполіг чоловік. Ірині нічого не залишалося, як погодитися. Тому зустріч повинна була відбутися сьогодні.