4

Маргарита прокинулася від перших променів сонця, які лоскотали її обличчя. Час промайнув дуже швидко, коли вона закінчила початкову школу і частину середньої. Бо цієї осені вона стане ученицею 9-го класу. Багато чого змінилося у її житті та й сама вона дуже змінилася. Маргарита стала більш відповідальною, самостійною, а ще їй подобався один хлопець із 10 – го класу. Вона ніяк не могла з ним заговорити, бо соромилася. З тієї маленької щебетухи, вона перетворилася на більш серйознішу дівчину. Просто так вона не могла заговорити з хлопцем, а тим – більше з тим,  який їй дуже подобається. Це не Ромчик, що розумів її з пів слова. А Олег Гриценко. З Ромою вони вже давно не бачилися, бо він став дуже рідко приїздити до них у село. Спочатку вона дуже сумувала за ним, адже до 5 класу, він приїздив кожних канікул, а потім – зник. Маргарита запитувала у його бабусі причину, чому його немає, але та не могла пояснити ситуацію ще тоді маленькій дівчинці. Тож, Маргарита почала звикати жити без Романа. Її Василинка теж вже була школяркою і перейшла до 4 класу. Також вже майже доросла. Мама працювала у тому ж магазині, куди дівчатка вже могли самостійно приходити коли їм того хотілося. Дідусь Дмитро почав часто хворіти, тому бабуся дуже переймалася цим, адже не уявляла, що вони будуть робити без нього, якщо раптом його не стане. Маргарита також задавала собі це питання, від якого сльози наверталися на очі. Адже дідусь Дмитро був для неї більше, ніж дідусь, вона б сказала – майже тато. Бо тільки він міг її підтримати не так, як мама чи бабуся, а по-справжньому, як чоловік. Саме дідусь загартував її характер і зробив такою ж сильною, як і її мама. Хоча вона і залишилася сама, без чоловіка, але мама могла дати відсіч будь – кому. І цим Маргарита дуже гордилася, бо за ці роки навчання у школі, було безліч ситуацій, коли б інша жінка зламалася, але мама знаходила вихід з будь – якої ситуації і за це її стали дуже поважати, а вони – гордитися.

Маргарита гарненько потягнулася у ліжку і почала збиратися. Виглянула у вікно і посміхнулася, адже сонечко вже високо світило на небі.

• Василинко, прокидайся! – розбудила вона сестричку. – Час іти допомагати.

Василина не могла прокинутися, але старша сестра не дала їй можливості додивитися останній солодкий сон. Тож, дівчина розплющила очі і поглянула на Маргариту.

• Яка робота? Що знову сапати буряки? – вона заховалася під ковдру.
• Василино, не вередуй. Ти ж знаєш, що бабуся біля дідуся, а мама – на роботі. Хто ж їй допоможе з цим сапанням, вперед!

Маргарита пішла до ванної і зав’язала своє довге, чорне волосся. Вона стала справжньою красунею. Карі очі і довге, густе волосся надавали їй привабливості. Вона здогадувалася, що красуня, бо багато хлопців з її класу про це говорили дівчині. Але, вона лише посміхалася, бо думала, що вони жартують. Вмивши обличчя, вона одягнулася, застелила своє ліжко і попрямувала на кухню. Бабуся готувала сніданок  і не помітила дівчини.

• Бабусю, доброго ранку! – посміхнулася та.
• Ох! – злякалася бабуся. – Чому ж ти так рано встала, донечко? Ще ж могла б поспати.
• А хто ж вам на полі допоможе? Ви ж біля дідуся, а мама на роботі, тому ми з Василиною сьогодні вас підмінимо.
• А де ж Василина?
• От, вередуха. Видно ще спить.

Маргарита повернулася до будинку, хотіла вже сварити сестру, але та вибігла з ванної в повній бойовій готовності. Маргарита взяла її під руку і вони разом пішли на кухню. Поснідавши, дівчата взяли сапки і попрямували на город. Маргарита дивилася на небо. Воно сьогодні було якимось особливим.

• Василинко! Поглянь на небо. Бачиш, які пухнасті хмаринки?

Василина лише пробурмотіла щось невдоволено, бо їй не дуже хотілося йти на поле. Але дівчатка вже прийшли і робота закипіла.

Вони працювали до обіду і коли сонце почало дуже сильно припікати, пішли додому. Дівчатка дорогою весело щось обговорювали, коли їм на зустріч йшов хлопець. Маргарита поглянула на нього, але не впізнала. Коли вона знову повернулася до Василини, хлопець заговорив.

• Привіт, Маргаритко!

Дівчина повернула своє обличчя і придивилася уважніше.

• Привіт. Роман? Це ти? – весело закричала вона. Вона підбігла до нього і обійняла. Хлопець цього і чекав, адже пам’ятав характер Маргарити.
• Так. - Він відхилив її від себе і уважно став  розглядати.
• Ну ти і змінився! – не витримала дівчина. – Такий дорослий став.

Роман справді змінився. Став просто красенем. Чорне волосся було гарно підстрижене і легенько спадало на обличчя, карі очі виблискували, якимсь незвичайним теплом, а ще щира посмішка, яка не сходила з його смуглого обличчя.

• І ти теж дуже змінилася. Стала просто красунею! – після цих слів він став серйозніше дивитися на Маргариту. Його погляд був настільки проникливим, що Маргарита відвела свої очі від нього.

Василина лише посміхалася. Хоча вона ще не така й доросла, але все зрозуміла, коли помітила, як він дивився на її сестру.

• А я не змінилася? – перервала їх Василина.
• Ох, Василинко, привіт. – посміхнувся до неї Роман. – Також дуже змінилася, стала не такою маленькою, якою була.
• Дякую, але я очікувала почути не це. А ти куди йдеш? Можливо до нас в гості? – не зупинялася Василина.