3

Час від першого вересня пролетів дуже швидко. Більше Микола не чіплявся до Маргаритки, тому дівчинка могла гралася зі своїми подругами на шкільному подвір’ї. Вона знову уважно працювала на уроках і їй легко вдавався навчальний матеріал. Після школи дівчинка гралася з Василиною, а ще дуже любила збирати гриби разом із дідусем. Багато грибочків знайти не могли, бо ходили по них після школи, але це було не головне. Маргаритці дуже подобався осінній ліс. Він заспокоював її. Захоплена красою дерев, вона не могла натішитися такими прогулянками, а дідусь був задоволений, коли помічав це захоплення на її обличчі. Навіть маленька Василина полюбила ці прогулянки і також захоплено озиралася навколо.

Останній день перед осінніми канікулами закінчився. Вчителька провела інструктаж на канікули і відпустила дітей додому. Всі діти весело защебетали і попрямували до роздягальні, щоб забрати свої речі.

Дідусь вже чекав на онуку. Маргаритка підбігла до нього і обійняла, а ще вручила портфель поки одягалася. І вони попрямували додому. Дівчинка не могла замовкнути, так їй хотілося про все розповісти  дідусеві, що і не помітила, як перед нею постала знайома постать.

• Привіт, Маргаритко! – почула знайомий голос.

Вони зупинилися і побачила Романа.

• Привіт, Ромчику! – підбігла до нього і міцно обійняла. – Ти приїхав  до бабусі на канікули?
• Так! – засоромлено відповів хлопчик. – Я сумував за тобою. А ти?
• І я. – тихенько промовила вона.

Дідусь посміхнувся.

• Дмитре Свиридовичу! – звернувся Роман до дідуся. – А можна я візьму портфель Маргарити і проведу її додому?

Дмитро Свиридович не знав, що й сказати такому кавалерові.

• А не заважкий він буде для тебе? – засміявся той. – Ану, спробуй.

Роман підійшов до нього і взяв портфель. Перекинув його через плече, взяв Маргариту за руку і вони пішли по дорозі. Дідусь помаленьку плентався за ними і спостерігав за маленькою парою. Маргарита не могла замовкнути. Все розповідала і розповідала, а Роман – слухав, ніби чекаючи поки дівчинка виговориться. Прийшовши до будинку він віддай їй портфель, але Маргарита не хотіла його відпускати, тому запросила до себе в гості.

• Але ж ми мали йти знову до лісу! – ніби приревнувавши свою дівчинку заперечив дідусь, коли почув цю розмову.
• Дідусю. Можливо візьмемо і Романа з собою? Будь ласочка!

Вона знала дідусеву слабкість нівчому їй не відмовляти і  погодився.

• Спочатку нехай піде до бабусі і відпроситься у неї, щоб не шукала його по всьому селі.

Хлопчик погодився і швидко побіг додому. Не встигли дідусь з онукою приготуватися, як він вже стояв на порозі.

• Оце швидкий! – підморгнув Дмитро до Уляни.
• Можливо не йдіть, бо дощ буде. Бачиш хмара насувається?
• Не буде ніякого дощу. Все, ми пішли.

Уляна Василівна не відпустила Василину з ними, бо боялася, що піде дощ, але решту це не налякало. Вони взяли кошики і пішли. Роман всю дорогу тримав Маргариту за руку, ніби боявся її загубити. А дівчинка була і рада, що біля неї був такий слухач.

Тільки вони прийшли до лісу і відійшли на кілька метрів від стежки, як почав накрапати дощ. Все ж таки Уляна Василівна не помилилася. Спочатку дощик був маленький, але потім він швидко посилився і діти разом з дідусем заховалися під дерево. Роман вийняв з корзини дощовика і накрив ним себе і Маргариту. Він притулив її до себе і так вони стояли і посміхалися один до одного. Дощ не вщухав, тому дідусь вирішив йти додому, адже вже починало сутеніти. Тож, діти почали бігти по дорозі, а дідусь за ними. Прибігли до будинку мокрі. Знову ж таки Ірина переодягла Романа і Маргариту і напоїла їх гарячим чаєм. Діти зігрілися і пішли гратися до дитячої. А дідусь, ніби шпигун під прикриттям розповів про дітей і дощовик. Всі весело посміхнулися. Ближче до вечора Дмитро Свиридович провів Романа додому і діти лягли спати.

Цілий тиждень Роман приходив до Маргарити. Вони гралися, гуляли і ходили до лісу, щоб поспостерігати за листям на деревах. Так і минули їхні канікули. І знову настав час прощатися. Діти стояли обійнявшись і плакали. Все було так як і тоді. Дорослі не могли зрозуміти того зв’язку, який виник між дітьми. Попрощавшись Роман поїхав додому, а дідусь знову почав втішати засмучених онучок.

Новий день не забарився. Ірина прокинулася і попрямувала до матері на кухню. Дощ падав цілу ніч, напевне вирішив не зупинятися і зранку, тому погода бажала кращого. Спати дуже хотілося, але потрібно йти допомогти матері з сніданком. Уляна Василівна чистила картоплю, а Дмитро Свиридович читав газету. Ірина привіталася і взялася до роботи. Сьогодні у неї вихідний, тому справ накопилося багато, що не знала з чого розпочати. Вирішила замісити тісто і приготувати пиріжків з полуничним варенням. Мати схвалила задумку доньки, тому поки та готувала одну страву Ірина вже домішувала тісто. Такі пиріжки дуже любила Василинка, тому жінка з насолодою виконувала таку роботу. Дмитро Свиридович поглянув на доньку. Молода, гарна, а ще така хазяйновита та й сама.

• Дочко! Вже стільки часу пройшло, коли ти розлучилася з Іваном – вів розмову старий. – Можливо знайшла б собі якогось чоловіка, я ж не вічний, та й дівчаткам потрібен тато.