2

Навчання у школі закружляло Маргариту у своєму безперервному вальсі, а з нею і всю сім’ю. Дівчинка намагалася все запам’ятати, що розповідала на уроках вчителька, а потім, коли приходила додому, переповідала Василинці, бо вони полюбляли гратися тепер у школу. Одне, що не любила дівчинка, це рано прокидатися. Будить мама доньку зранечку, а її оченята не можуть розплющитися. І рученятами їх тре, а вони її не слухаються. Тому, Ірина стала раніше вкладати їх спати. Спочатку, дівчатка вередували, бо хотіли ще гратися, але з часом звикнули. До школи дівчинку водив дідусь. Одягне Маргариту Уляна Василівна, а ранець віддасть дідусеві. А йому така честь, вести онучку до школи. Випрямиться на повний зріст Дмитро Свиридович, Маргаритка візьме його за руку і веде дід свою дівчинку до школи. Так на душі приємно стає, що аж серце від радості співає. І забирає також дідусь, він її сюди привів, той назад забере.

Одного разу трішки запізнився Дмитро Свиридович. Зайшов до класу, а онучки немає. Підійшов до вчительки, вона відкрила учительську, а дівчинка там сидить. Очі червоні від сліз. Підбігла до дідуся, обійняла його за шию і плаче.

• Я думала, що ви про мене забули і мене ніхто не забере- плакала дівчинка.
• Доню! – притулив її до себе – вибач, трошки забарилися, бо бабуся вийшла на город чистити буряки, а я був з Василинкою, а вона не взяла годинника з собою, тай я так і запізнився. Навіть не думай такого, що ми про тебе забули. Ти ж наш скарб, хто його забуває – дідусь торкнувся маленького носика і онучка посміхнулася.

Дмитро Свиридович вибачився перед вчителькою, забрав Маргаритку і вони попрямували додому. Дуже тобі шкребли на душі коти у дідуся за це. Ніяк не міг заспокоїтися. Тож з того часу, намагався на 5 хвилин раніше приходити до школи.

Ірина працювала в магазині, коли до неї зайшов Іван. Привітався, купив пляшку горілки і хотів вже йти. Але Ірина зупинила його. Не голений, брудний, худий його було просто не впізнати.

• Чому не прийшов до дитини на свято? – не витримала і запитала вона.

Він зупинився і подивився на неї. Очі налилися кров’ю від гніву.

• А тобі що? У мене дітей немає.

Розвернувся і пішов. Ірина здогадувалася, що відповідь буде саме такою, тож навіть не образилася. Що сталося з ним? Мабуть Олені ніколи дивитися за ним, що такий неохайний. У неї він був завжди поголений, в чистому одязі і пах парфюмом, навіть коли йшов на роботу. А зараз, дві різні людини. Жінка важко вдихнула. Яка страшна його доля. Але Іван сам вибрав таку. Вона в цьому не винна.

День добігав закінчення і до магазину ввійшла Анна Іванівна.

• Доброго дня! – промовила вона.
• Доброго дня, Анно Іванівно! Як справи у моєї Маргаритки? – запитала.
• Я саме через це до Вас і зайшла. Останнім часом, я стала помічати, що Маргарита стала трохи неуважною на уроках. А на перерві не хочу виходити гуляти. Можливо у вас якісь проблеми у сім’ї?

Ірина захвилювалася.

• Ні. Все як і раніше. Дякую, що Ви повідомили про це. Я з нею порозмовляю на цю тему сьогодні.
• Дякую за розуміння.

Вчителька пішла додому, а Ірина не могла дочекатися закінчення робочого дня.

Дідусь повертався з Маргаритою додому. Дівчинка була мовчазна, що дуже здивувало Дмитра Свиридовича.

• Як справи у школі? – він запитав.
• Нормально.

Вона хвилинку промовчала, але подумавши, запитала:

• Дідусю, можна я тобі щось розповім? Але це буде наш з тобою секрет, добре?
• Давай, розповідай. Я нікому не скажу.
• Одного разу, коли ми були на перерві і гралися на шкільному подвір’ї, я побачила тата. Я вирішила підійти до нього і запитати, чому він до нас не приходить. Я підійшла, а він був п’яний. Побачивши мене, став кричати і говорити дуже погані слова. Я злякалася і втекла. Що з ним сталося, можливо він хворий, дідусю?

Чоловік не міг підібрати правильних слів, щоб пояснити дівчинці його хворобу.

• Дідусю, а коли я зайшла до класу, то з мене почали насміхатися і Миколка, став називати мене «Алкашка». Я запитала, чому він мене так назвав, на що він відповів, що мій тато алкоголік, а я - алкашка. Я почала плакати, а вони з мене сміялися. Що означає це слово дідусю, яким назвав Миколка тата?
• Маргаритко. Ти ще маленька, щоб знати. Твій тато і справді хворий, але ти в цьому не винна. А з Миколкою, я завтра розберуся і поставлю його на місце.
• Дякую дідусю, - дівчинка обійняла його – ти мій найкращий друг.

Вони підійшли до будинку і їм на зустріч вже бігла Василинка. Дівчинка обійняла Маргариту і вони пішли до будинку.

Ввечері повернулася Ірина з роботи. Вона була стурбована, бо решту дня думала про розмову з донькою. Що ж з нею сталося? Повечерявши, батьки пішли до себе спати, а Ірина вирішила порозмовляти з Маргаритою.

• Доню, а як у тебе справи в школі? – з далеку починала вона розмову.- Все добре? Ніхто тебе не ображає?
• Ні, все нормально. Ми сьогодні дуже цікавий матеріал вчили про птахів, а ще – малювали їх у своїх альбомах. Зараз, я тобі покажу, якого я намалювала. – Дівчинка побігла по альбома. І справді, дуже гарний птах вийшов у дівчинки. Ірина поцілувала свою розумницю. Більше дівчинка не хотіла ні про що говорити, бо з Василиною знову грали у школу.