9

Час летить невблаганно. Літо змінюється осінню, а осінь – зимою. Ось і літо добігало до свого завершення. Останні дні радували сонячною погодою, лише наприкінці тижня – розпочався дощ. Ірина з дітьми гралися у будинку, складали пазли. Дівчатам подобалася така гра, адже дуже цікавим був результат, після того, коли всі деталі будуть правильно складені. Цієї осені Маргарита вже піде до першого класу. Тому, вже більше часу потрібно буде приділяти навчанню, а гратися можна буде тільки тоді, коли вся робота з домашнім завданням буде виконаною.

 Ірина з Іваном розлучилася. На суді, чоловік був байдужим до всього. Коли суддя запитала, чи не жалкує він про своє рішення – він твердо сказав, що – ні. Ірина гадала, що Іван передумає, але тепер впевнилася, що йому начхати на них. Після того, як вони вийшли із будівлі суду, Іван підійшов до неї і весело підморгнув:

• Ходімо, омиємо наше розлучення, адже тепер залишаєшся без чоловіка, то може і ще дещо..! – він підійшов до неї і обійняв за талію.

Ірина відійшла на крок. Вона його не впізнавала, адже таким брутальним і підлим Іван ніколи не був. А можливо, вона просто його не знала, адже була засліплена своїм коханням.

• Це вже без мене, – холодно промовила вона. – відсвяткуєте вдома з Оленою, а мене більше не чіпай. Просто забудь, ніби нас ніколи не існувало. Бувай!

Ірина пришвидшила крок і пішла на зупинку. Довго не чекала, адже маршрутка під’їхала через кілька хвилин. Вона поглянула чи не йде Іван, але його ніде не було видно. Жінка зайшла і маршрутка рушила. Коли приїхала додому, то лягла на диван і довго плакала. Так гірко їй ще ніколи не було. Та потрібно брати себе в руки і нікому не показувати, що ти слабка. Вона сильна жінка, і такими виховає своїх дітей.

Дощ розійшовся не на жарт, і важкі краплі стукали у шибку. Вхідні двері стукнули, але ніхто не заходив. Ірина відчинила двері, а біля порогу стояв якийсь хлопчик. З Романом вона ще не була знайома, тому запитала:

• Ох! – гукнула вона, коли побачила мокру постать у себе  - дитинко, ти напевне заблукав? Хто тебе такої негоди випустив з будинку?

Роман стояв весь мокрий, адже парасольку, яку він встиг прихватити коли виходив поламав вітер і він промок до нитки.

Ірина завела його в будинок. Дівчата підбігли до нього.

• Ромка, привіт! – вигукнула Маргарита – А чому ти прийшов?

Ірина поглянула на дітей.

• То ти Роман, який врятував Василинку від машини? А я думаю, хто ти такий.

Вона швидко завела його до ванної кімнати і роздягнула. Витерла сухим рушником, а Маргариту відіслала до бабусі, щоб та зварила гарячого чаю і дістала з погребу малини, адже боялася, що дитина захворіє. Василинка тупцяла біля мами і хотіла їй допомогти. Але, Ірина сама швидко впоралася. Принесла суху футболку і Маргаритині штани. Думала, що будуть за маленькі, але виявилося, що якраз. Ще взяла теплі шкарпетки і кофтину. Роману було ніяково, адже чужа жінка його одягає, але вже краще так, ніж стояти мокрим і замерзнути.

Бабуся Уляна принесла чай і гостя посадили за стіл. Щоб йому не було ніяково самому пити чай, Уляна принесла всім по чашечці. Роман трохи відігрівся, попивши чаю з малиною і діти пішли гратися. Ірина поглянула на матір.

• Уявляєте, прийшов сам до нас із зламаною парасолькою. Напевне Ольга не знає, що він тут. Як ж їй повідомити, щоб та не хвилювалася?

Жінки замислилися. Тому, вирішили Дмитра Свиридовича відправити до будинку Ольги і повідомити, що хлопчик у них. Чоловікові не дуже хотілося виходити з будинку, але вибору у нього не було. Тож, одягнувши дощовик і гумові чоботи, Дмитро вийшов з будинку. Не встиг він вийти з подвір’я, коли нього ледве не збила налякана Ольга.

• О, а я саме до тебе прямував! – весело промовив дідусь.
• Він у вас?

Дідусь кивнув.

Ольга не стала чекати, а швидко попрямувала до будинку. Жінки не очікували такої зустрічі. Вона вбігла до будинку і почала голосити. Ірина і Уляна Василівна не могли її заспокоїти, та й і боялися за дитину. Але істерика пройшла через кілька хвилин і жінка заспокоїлася. Тоді з кімнати вийшов Роман. Він підійшов до Ольги і міцно її обійняв.

• Бабусю, вибач, я не хотів тебе налякати! Так вийшло, вибачиш мені?

Що ж залишалося Ользі. Поцілувавши онука, вони хотіли вже виходити, але негода ще більше розійшлася, тому Уляна запропонувала Ользі перечекати у них і випити чаю. Жінка погодилася, бо себе не було так шкода, як онука.

Ще півгодини вони сиділи за столом і розмовляли. З розмови, жінки дізналися, що завтра приїде Тарас і забере сина додому, адже канікули закінчуються і потрібно йти до школи. Роман був старшим за Маргариту на два роки. Ірина подумала, що їхні діти за літо здружилися, і Роман напевне прийшов попрощатися. Свої міркування, вона промовила в голос. Ольга підтвердила їх. Вона не відпустила онука, а він не послухався і втік, поки вона пішла до іншої кімнати.

Дощ закінчувався і на небі з-за хмар випливало сонечко. Ольга гукнула Романа і він вийшов з кімнати. Маргарита і Василина йшли слідом за ним. Біля порога, Роман обернувся до Маргарити.

• Маргаритко, я завтра вже їду додому, тому прийшов до тебе попрощатися. Мені було дуже цікаво з тобою гратися. Тому .. – хлопчик не міг договорити, бо на очі наверталися сльози – я буду за тобою дуже сумувати.