8

Розпочався новий день. Ірина пішла на роботу, а діти знову лишилися на бабусю Уляну і дідуся Дмитра. Дівчатка гралися на подвір’ї. Маргарита пеленала свою ляльку Ніну, а Василина – вкладала своїх ведмежаток спати. Загавкав Сірко і на подвір’я зайшов Роман. Уляна Василівна вийшла з кухні і посміхнулася. Роман підійшов і привітався. Маргарита зраділа такому гостю, адже вже кілька днів вони не бачилися. Хлопчик посміхнувся і витягнув з кишені велике, червоне яблуко.

• Це тобі! – простягнув він подарунок.
• Дякую! А Василинці? – запитала дівчина.

У Романа більше нічого не було, адже він хотів зробити подарунок тільки Маргариті, але хлопець швидко знайшов вихід. Всунув руки до кишені і витягнув смачну цукерку.  Василинка підійшла до нього, взяла і свій подарунок. Діти почали гратися. Дівчатка вирішили, що Роман буде татом їх ляльок. Вони чекали його з роботи, поїли уявним чаєм, і навіть однієї миті Маргарита його поцілувала. Роман почервонів, адже не чекав такого.

Дід з бабою лише спостерігали за дітьми із вікна. Поцілунок вони не пропустили.

• Оце діти! Оце діти! – вигукнула Уляна. – Ще такі маленькі, а вже цілуватися!
• Це ж лише гра, бабо. – заспокоював Дмитро свою дружину. – Нехай бавляться.

А діти далі грали у свою гру. Так і непомітно настав вечір. Роман награвшись вирішив, що вже час йому іти додому. Маргарита провела його до хвіртки, а він, повернувся до неї і поцілував легенько у щічку.

• Навіщо, ти мене поцілував? – здивовано запитала та.
• Ти ж мене цілувала, от і я вирішив тобі віддати назад поцілунок.

Маргарита посміхнулася. Більше нічого не сказала, тому Роман помахавши їй рукою пішов додому. Дівчина хотіла також бігти до будинку, коли побачила тата. Вона вибігла на дорогу і загукала:

• Тато! Тато! – і побігла до нього.

Іван не сподівався на таку зустріч. Кого – кого, а дітей зараз він бачити не хотів. Тому, поки дівчинка була ще далеко, він зупинив машину, в якій їхав Оленин кум і вони швидко рушили.

Маргаритка повернулася додому. Вона гірко плакала, адже хотіла побути з татком, запитати у нього чи привіз їй і Василинці іграшки, а він – втік. На плач вибігла Уляна Василівна.

• Маргаритко, дитинко, що таке? Чому моє янголятко плаче? – втішала вона дівчинку.
• Я бачила татка, і він мене бачив, але, – вона схлипувала і не могла говорити – він зупинив машину і поїхав, не дочекавшись мене. Тато мене не любить, так? Я погана дівчинка, що він втікає?

Уляні Василівні і собі захотілося плакати від почутого. Як можна бути на стільки черствою людиною, щоб не обійняти свою дитину. Нелюд, а не батько! Бабуся заспокоїла дитину і вони зайшли до будинку. Василинка сиділа у дідуся на колінах і приміряла його окуляри. Вона помітила сльози на очах у Маргарити і швиденько підбігла до неї. Ніжно обійняла і поцілувала у заплакане личко сестри.

• Не паць, Итко. Я з тебе юбю!
• І я тебе люблю, Василинко! Ходімо гратися.

Вони взялися за ручки і пішли по свої іграшки. Дмитро поглянув на Уляну. Та підійшла до нього і розповіла все, що їй сказала Маргарита. Дмитро Свиридович лише похитав головою. Він ніяк не міг зрозуміти, як такі телепні по землі ходять. Щоб не обійняти свою дитину, кровиночку, яку ти вже кілька днів не бачив. Він не міг зрозуміти його вчинок. І ніколи не зрозуміє, адже таких батьків, як Іван є багато на нашому світі. Батько – це не лише той чоловік, який подарував життя, але і той, хто виховує свої чада, захищає, навчає і в подальшому робить своїх дітей щасливими. Особливо важливо, коли це стосується дівчаток. Адже батьківський приклад враховується при виборі майбутнього чоловіка.

Бабуся з дідусем нагодували онучок і чекали Ірину з роботи. Жінка не забарилася і вже через кілька хвилин була вдома.

• Всім привіт! – весело промовила та.

Дівчатка вибігли до мами і поцілували її. Ірина помітила, що Маргарита заплакана і запитала у мами, що трапилося. Уляна Василівна не хотіла їй розповідати, але Маргарита підійшла до неї і сама все розповіла. Ірина не знала, що їй відповісти, адже раніше вона їй сказала, що тато далеко, а тут з’явився.

Ірина вирішила поговорити з ним особисто. Своїх дівчаток вона нікому не дасть скривдити, а особливо – чоловіку! Вона одягнулася і вийшла на вулицю. Від людей вона дізналася, що Василь проживає у Олени, тому впевненим кроком жінка попрямувала до будинку Олени. Світло горіло на кухні, тому Ірина постукала і ввійшла. Молодята сиділи за столом і побачивши, хто до них зайшов мило посміхнулися. Кімната була заповнена сигаретним димом, а на столі – відкрита пляшка горілки. «Весело живуть!» - подумала Ірина. Захмелілий Іван підійшов до жінки.

• Чого приперлася? Що, скучила?

Вона його відштовхнула.

• І не мрій. Ти навіщо приходив до нас сьогодні?
• Я не приходив до вас, а йшов до батьків.
• Тоді, чому з Маргаритою не поговорив, а втік? Вона скучила за тобою, хотіла обійняти, але не встигла.
• Чого тобі треба? – не розуміючи подивився він на Ірину. – Твій батько ж мене вигнав, тоді нехай він буде батьком твоїм дітям. А мене більше не чіпайте. У мене своя сім’я, а у тебе – своя. І твої діти.