7

Іван прийшов до батьківського будинку. На дворі була мати. Іван нічого не сказавши, зайшов до будинку. У своїй колишній кімнаті положив речі і ліг на ліжко. Мати забігла вслід за ним.

• Доброго вечора, сину! – вона стала в дверях. – Чому з речами? Знову, щось натворив?
• Чому одразу ж натворив? – повернувши до неї своє обличчя, він промовив. – Та, ось тесть з будинку вигнав, бо не вгодив йому – збрехав він.
• А що хотів?
• Та, вже не важливо. Можна я у вас поки поживу?

Що ж могла відповісти мати. Як будь – яка інша жінка, котра має дітей, вона погодилася. Але, для себе вирішила піти  завтра до сватів і запитати, що сталося. Адже своєї дитини вона образити не дасть нікому. Тому, жінка вийшла з кімнати і пішла готувати вечерю.

До будинку зайшов Івана батько. Жінка нічого не говорила, що Іван повернувся додому, адже чоловік такого сватам не пробачив би. Тому, коли до них на кухню вийшов син, Григорій Степанович був дуже здивований.

• А, ти чого тут? – запитав він, дивлячись на сина. – За мамою засумував, чи що?

Іван підійшов ближче до столу і він помітив синець під оком у сина.

• Це що таке? – глянув він – Хто тебе так, розмалював?
• Тесть, хто ж іще.

Григорій Степанович підвівся з-за стола. Гнів переповнював його.

• За що? – лише зміг він видавити із себе.
• Та, так – дрібниці.

Чоловік вже хотів був іти до сватів і розібратися, але Олена Іванівна, зупинила чоловіка.

• Сядь! – посадила його на стільчик. – Я завтра піду і з ними поговоримо.
• Не треба, мамо! – зупинив її син. – Я сам з усім розберуся.

Мати не стала перечити сину, адже це була його сім’я. Тому, повечерявши всі розійшлися по своїх кімнатах.

Олена Іванівна встала вдосвіта, щоб видоїти корову. Вийшовши на вулицю, побачила сваху Уляну, яка теж, напевно йшла до хліва. Тож, поки син спить, вирішила першою піти до них і вислухати сваху, що ж там у них вчора сталося.

• Доброго ранку, свахо! – ставши біля хвіртки загукала вона.

Уляна Василівна залишила відро біля лавки і підійшла до свахи.

• Доброго, свахо! – відповіла.
• Свахо! – вирішила наступати жінка. – А, що ж мій син вам не вгодив? На роботу ходить, дітей любить, по господарству допомагає. Чому ж сват, синця йому поставив ще й з будинку вигнав? Що, вже не потрібен більше?
• Свахо, що ви говорите! – схопилася за голову Уляна Василівна. – Мій Дмитро ніколи не чіпав вашого сина. Ви ж добре знаєте, що ми ніколи не лізли до їхньої сім’ї. Але, якби не Дмитро, то Іван ваш, мою б Ірину вбив би. – Вона почала плакати.
• Що? – Олена Іванівна дивилася на неї круглими очима. – Свахо, що Ви говорите, мій Іван, та ніколи б…
• Запитайте самі у нього, якщо мені не вірите. Мало того, що знюхався з цією Оленою. Один раз вона йому пробачила, то він знову за те ж саме. От і побив Ірину, що та сказала Олені, щоб не чіпала його.
• Не вірю! – закричала Олена Іванівна.

Вона розвернулася і побігла до будинку. Забігши до кімнати Івана, вона його розбудила. Іван не зрозумів, що сталося. Мати почала трусити його за плечі і щось кричала.

• Це правда? – питала вона. – Ти побив Ірину?
• Мамо! – зупинив її. – Про що, Ви говорите?
• Я тебе ще раз запитую?

Іван опустив голову. Брехати більше не було сенсу. Олена Іванівна зрозуміла, що це правда. Голосно заплакавши, вона вийшла з кімнати і сіла за стіл. На її крики вийшов чоловік. Почувши розповідь жінки, він зайшов до сина в кімнату, зібрав його речі і викинув з будинку.

• Геть з мого дому! Куди хочеш, туди і йди. Більше тебе бачити не хочу. Жінку бити…- Григорій Степанович махнув рукою.

Іван встав, одягнувся і пішов на двір. Забрав свою сумку з речами і пішов на роботу. Що ж тепер йому робити? Нічого. Вирішив поговорити з Лєнкою. Вона його повинна до себе прийняти. Оптимістично налаштувався і пішов на ферму. По дорозі знову його наздогнав Василь, застрибнувши у трактор, чоловіки привіталися і рушили до місця роботи.

• А що це ти в сумці везеш? – посміхнувся Василь – Що, жінка з дому вигнала?
• Та! – Іван махнув рукою, не хотів він все йому розповідати. – Я сам від них пішов, більше не витримував.

Василь поглянув на нього. От телепень!

• А чому так, що тесть із тещею набридли?
• Можливо і так!

Василь побачив, що той не хотів далі продовжувати цю розмову, тому перевів у інше русло.  Прибувши на місце роботи, Іван довго не чекаючи, одразу пішов в бухгалтерію. Він знав, що Олена повинна бути на місці у цей час. Постукавши в двері, чоловік ввійшов.

• Привіт, Оленко! – промовив він.
• О, привіт! – весело защебетала та. – Що сталося? Чому з самого ранку?
• Мене з дому вигнали.
• І що?
• Приймеш до себе?