5

Дні бігли за днями. Ніби у сім’ї Ірини та Івана все почало налагоджуватися. Іван приходив вчасно додому, а задоволена Ірина була засліплена своїм щастям. Ось і сьогодні, відпрацювавши зміну у магазині, Ірина прикупила продуктів додому, бо хотіла приготувати для своїх рідних смачну вечерю. Магазин зачинила трохи раніше, адже покупців не було, тож і вирішила піти, щоб зайти до коханого на роботу і вже разом прийти додому. Сумки віддала сусідові, який повертався додому на машині, а сама попрямувала дорогою до ферми. Ірина йшла і спостерігала за сонячним диском, який щоразу опускався нижче і нижче над видноколом. Природа поволі затихала, тільки подекуди співали птахи. Іринка посміхнулася, коли помітила, як дві пташечки тягнули колосок пшениці, який ніяк не могли розділити між собою. Вона вдихнула повітря на повні груди і потягнулася руками до сонця. Як чудово на вулиці!

Підійшовши до ферми, вона повернула за рогом і попрямувала до контори. Світла ніде не було, тільки на першому поверсі було чутно тихеньке шарудіння. Вона зайшла в середину. В останньому кабінеті загорілося світло і вона почула сміх Олени. Цікавість взяла своє і Ірина прочинила двері. Те, що вона побачила, надовго їй запам’ятається. Сльози почали котитися додолу, але вона стрималася і тихенько вийшла з будівлі. Правду говорив тоді Василь, він не вартий був її прощення. Як же вона могла бути такою дурною, як! Дорога пливла перед очима, хоч тут вона могла дати волю своїм сльозам. Думки одна за одною пливли в голові, але конкретної відповіді на її питання вона не могла знайти і навіть виправдати його вже не могла. В таких роздумав, Ірина прийшла додому. Мама розібрала продукти і чекала на молоду господиню, адже не знала, що вона хотіла приготувати.

• О, привіт, доню. Ти сьогодні раніше? – весело промовила вона, але побачивши у якому стані Ірина зайшла, веселість кудись зникла. – Що трапилося?
• Нічого. Так, сьогодні захотілося приготувати смачну вечерю, щоб порадувати всіх. Але…- вона задумалася і вирішила збрехати – але поки дійшла додому, то впала і сильно забилася.
• Ох, донечко, а чого ж так необережно йшла. Сильно вдарилася?
• Ні, вже все минулося. Але, за турботу дякую. – промовила та. – Що ж, приготуємо вечерю? Ви мені допоможете?
• Так, звісно. Говори, що робити.

Жінки чаклували біля плити, коли до будинку зайшов Іван.

• Привіт, господиньки! А, що це у нас за свято?

Він підійшов до Ірини і хотів її поцілувати. Але жінка відвернулася, зробивши вигляд, що до чогось намагається підійти.

• Вибач, мені потрібно… - промимрила вона.

Іван розвернувся і пішов до кімнати. Дівчатка вибігли йому на зустріч і повисли на шиї. Ірина подивилася на них і її серце защеміло. Що ж робити? Діти його так люблять, можливо варто забути те, що вона бачила? Але як з цим жити далі? Що ж, буде терпіти як буде.

Вечерю приготували і сім’я сіла за стіл. Чоловіки смакували запечену курочку, а дівчатка – картопельку із фрикадельками. Розмова за столом не вщухала. Ірина крадькома поглядала на чоловіка. Він поводив себе, ніби нічого не сталося. Сміявся, жартував, а вона знаючи правду, всіляко її приховувала в собі. Так, щоб ніхто її ніколи б не знав. Вона ніколи не розповість їм, що вона бачила, як її чоловік знову займався з Оленою коханням. Їхні тіла були одним цілим, таким пристрасним з нею Іван ніколи не був.

Повечерявши, батьки пішли до себе, а Ірина ще довго поралася на кухні. Іван повкладав дітей спати і прийшов до неї на кухню.

• Іринко, щось сталося? – запитав він її.

Вона поглянула йому в очі.

• Ні, все нормально, просто втомилася трохи. Іди спати, я ще домию посуд і теж прийду.

Іван поцілував її у щоку і пішов до спальні. Ірина тихенько заплакала, витираючи його поцілунок на щоці. Їй було гидко, образа душила з середини. Єдиним правильним рішенням, було завтра поговорити з Оленою і попросити, щоб вона залишила її чоловіка у спокої. Бо, вона кохає його і у них двоє дітей, хіба вона може бути такою безпощадною, щоб залишити дівчаток без батька.  Вирішивши, що їй робити далі, вона пішла до спальні. Іван хропів на ліжку. Щоб його не розбудити, вона переодяглася і повернувшись до нього спиною, заснула.

….Ірина прокинулася від сонячного проміння, яке прокрадалося крізь закриті вікна. Розбудивши Івана, вона встала і пішла готувати йому сніданок. Сьогодні у неї вихідний, тому жінка не поспішала. Зайшовши на кухню, вона розкрила холодильник , вийняла з нього ковбасу, м'ясо, яке залишилося після вечері і овочі. Зробила бутербродів, салат і все гарненько повкладала. Осад після побаченого вчора ще залишився, тому коли Іван підійшов до неї, щоб знову поцілувати, вона просто відійшла в сторону. Іван нічого не сказав, лише спантеличено поглянув на неї.

• Знову, якась муха вкусила з самого ранку! – пробурмотів він.

Чоловік взяв свій обід і попрямував до дверей.

• Ти снідати не будеш? – запитала Ірина, коли побачила, що Іван виходить з дому.
• Я не голодний! – пробурмотів сердито і голосно грюкнув дверима.

Ірина пішла до батьків. Мама вже приготувала дітям кашу і поставила варити борщ.

• Мамо, доброго ранку!Вам можливо чимось допомогти? – запитала Ірина.
• Добрий ранок. Ні, я сама. А ти, що сьогодні вихідна? – запитала мама.
• Так. Сьогодні і завтра. Тому, піду на город, там багато роботи.
•  Там  сапати потрібно і огірки, і помідори. А ще картопля, ой, думаю за ці два дня, ми впораємося.
• От і добре. Я відійду на кілька хвилин? Наглянете за дівчатами, бо вони ще сплять?
• Добре. А ти куди?
• Через кілька хвилин повернуся.