Маргаритка прокинулася. Обернула своє личко, Василинка ще спала. Дівчинка встала з ліжка, одягнула платтячко і побігла до літньої кухні. Вона знала, що батьків вже вдома немає, адже в цей час, вони на роботі. На кухні її привітно зустріла бабуся Уля.
Уляна Василівна посміхнулася і підійшла до плити, щоб покласти в тарілочку Маргаритчин сніданок. На порозі почувся плач.
Взявши онуку на руки, вона занесла її до кімнати і також посадила за стіл. Маргарита підійшла до неї і дала їй в ручки виделочку.
Поснідавши дівчатка з бабусею вийшла на вулицю. На дворі яскраво світило сонечко, хоча ще був ранок, але вже було жарко. Бабуся одягнула дівчаткам літні панамки і вони гралися на подвір’ї, а вона, тим часом пішла на город, щоб дополоти грядку цибулі.
Дідусь взяв газету та окуляри і пішов на вулицю. Сівши під виноградом, сонце його швидко зморило і він задрімав. Василинка побачила, як за парканом ніжилася кицька Варварка і вона вирішила погладити її. Маргарита в цей час, пеленала свою ляльку Ніну і не помітила, як сестричка відійшла від неї. А та, швидко перебираючи своїми ніжками, в мить опинилася на дорозі.
З-за рогу їхала машина. Водій набрав велику швидкість. Повернувши голову, щось хотів знайти на задньому сидінні. Поглянувши на дорогу, він і не помітив, що там хтось був. А киця Варварка вирішила піти на інший бік паркану, тому швидко перебігла через дорогу. Василинка за нею. Вона і не подивилася, що на неї мчить машина. Дівчинка зупинилася, ніби щось відчуваючи і заплющила очі. В цю мить машина заревла майже біля неї. Мить, і її хтось відштовхнув. Водій зупинився і вибіг з машини. Він побачив двох дітей, які лежали на дорозі. Хлопчик швидко встав на ноги, а дівчинка почала верещати на всю вулицю. Чоловік підбіг до них. Оглянувши дітей, він загукав. Але, вже у той момент до них підбіг Дмитро Свиридович, який почув плач дитини. Він тримав Маргариту за руку.
Вже з городу, почувши звук машини мчала Уляна Василівна. Сльози наверталися на очі, руки тремтіли. Підбігши, вона вихопила Василинку у чоловіка і почала її цілувати.
Уляна Василівна подивилася на маленького рятівника. Він стояв опустивши очі. Напевне і у нього був шок. Вона підійшла до нього і взяла за руку.
Хлопець нічого не відповів, лише покивав головою на знак згоди. Водій сів до своєї машини і помчав далі. А всі решта, попрямували до будинку.
Він вороже поглянув на неї. Витерши носа, промовив:
Хлопчик зрозумів, що небезпека минула і він щиро посміхнувся.
Уляна Василівна підморгнула Дмитрові Свиридовичу, а той весело посміхнувся. Діти швиденько побігли до будинку. А бабуся з дідусем – до кухні, щоб приготувати частування для гостя.