4

Маргаритка прокинулася. Обернула своє личко, Василинка ще спала. Дівчинка встала з ліжка, одягнула платтячко і побігла до літньої кухні. Вона знала, що батьків вже вдома немає, адже в цей час, вони  на роботі. На кухні її привітно зустріла бабуся Уля.

• А, хто це вже прокинувся? – задоволено промовила бабуся і взяла онучку на руки.
• Це я! – вигукнула дівчинка і посміхнулася.
• А Василинка ще спить?
• Так, бабусю. Ще сопе своїм маленьким носиком.
• Снідати будеш? Я таких смачних млинців напекла, у-у!
• Так, накладайте мені багато – багато.

Уляна Василівна посміхнулася і підійшла до плити, щоб покласти в тарілочку Маргаритчин сніданок. На порозі почувся плач.

• Ох! Василинка прокинулася! – вигукнула бабуся і побігла на подвір’я.

Взявши онуку на руки, вона занесла її до кімнати і також посадила за стіл. Маргарита підійшла до неї і дала їй в ручки виделочку.

• Ось тобі виделочка, Василинко. Будемо снідати смачними бабусиними млинцями. Не плач, крихітко! – вона витерла сльози зі щік Василини і та весело посміхнулася.

Поснідавши дівчатка з бабусею вийшла на вулицю. На дворі яскраво світило сонечко, хоча ще був ранок, але вже було жарко. Бабуся одягнула дівчаткам літні панамки і вони гралися на подвір’ї, а вона, тим часом пішла на город, щоб дополоти грядку цибулі.

• Дмитре! – гукнула вона до чоловіка. – Я йду на город, а ти дивися за дітьми.
• Добре.

Дідусь взяв газету та окуляри і пішов на вулицю. Сівши під виноградом, сонце його швидко зморило і він задрімав. Василинка побачила, як за парканом ніжилася кицька Варварка і вона вирішила погладити її. Маргарита в цей час, пеленала свою ляльку Ніну і не помітила, як сестричка відійшла від неї. А та, швидко перебираючи своїми ніжками, в мить опинилася на дорозі.

З-за рогу їхала машина. Водій набрав велику швидкість. Повернувши голову, щось хотів знайти на задньому сидінні. Поглянувши на дорогу, він і не помітив, що там хтось був. А киця Варварка вирішила піти на інший бік паркану, тому швидко перебігла через дорогу. Василинка за нею. Вона і не подивилася, що на неї мчить машина. Дівчинка зупинилася, ніби щось відчуваючи і заплющила очі. В цю мить машина заревла майже біля неї. Мить, і її хтось відштовхнув. Водій зупинився і вибіг з машини. Він побачив двох дітей, які лежали на дорозі. Хлопчик швидко встав на ноги, а дівчинка почала верещати на всю вулицю. Чоловік підбіг до них. Оглянувши дітей, він загукав. Але, вже у той момент до них підбіг Дмитро Свиридович, який почув плач дитини. Він тримав Маргариту за руку.

• Діду! – махав руками і кричав водій. – Ти, на що дивишся? Ти, знаєш, що могло статися? Якби не цей хлопчика – він показав рукою на чорнявого хлопчика – то, у тебе не було б внучки, ти розумієш це?
• Вибачте! Вибачте! Василинко, донечко, ходи до дідуся! – він взяв дитину на руки, витер забруднене личко і поцілував злякане дівча.
• Мені твої вибачення не потрібні. Ось, хлопцеві краще подякуй!

Вже з городу, почувши звук машини мчала Уляна Василівна. Сльози наверталися на очі, руки тремтіли. Підбігши, вона вихопила Василинку у чоловіка і почала її цілувати.

• На що ти дивився, старий пень! – закричала вона на діда.
• Та, я ж тільки задрімав, а тут таке! – виправдовувався дід.
• Вибачте, пане! – промовила вона до водія.
• Та, вже нічого, я й сам перелякався, мало не до смерті. Добре, що оцей хлопчик підбіг і відкинув її, а так би страшно і подумати, що могло б статися.

Уляна Василівна подивилася на маленького рятівника. Він стояв опустивши очі. Напевне і у нього був шок. Вона підійшла до нього і взяла за руку.

• Ходімо зі мною! – промовила вона. – Я тебе нагодую смачними млинцями з вишневим варенням, хочеш?

Хлопець нічого не відповів, лише покивав головою на знак згоди. Водій сів до своєї машини і помчав далі. А всі решта, попрямували до будинку.

• Привіт. Я Маргаритка! – протягнула дівчинка руку хлопцеві.

Він вороже поглянув на неї. Витерши носа, промовив:

• А я – Роман.
• Що, будемо дружити. У мене знаєш, скільки є багато іграшок. Я тобі покажу, хочеш?

Хлопчик зрозумів, що небезпека минула і він щиро посміхнувся.

• Хочу! – лише стиг промовити він, як дівчина вхопила його за руку і потягнула до будинку.

Уляна Василівна підморгнула Дмитрові Свиридовичу, а той весело посміхнувся. Діти швиденько побігли до будинку. А бабуся з дідусем – до кухні, щоб приготувати частування для гостя.

• Майбутній зять! – промовив дід, сідаючи за стіл.
• Який ще зять, діду ти про що? – буркнула жінка і почала накладати млинці, щоб віддячити рятівникові. Василинка вже заспокоїлася, взяла в ручку млинця і побігла до будинку за ними.