Розділ І. Дитинство

1

Одна із найщасливіших періодів життя це – дитинство. Безтурботні дні, в яких ти не переймаєшся проблемами, граєшся з друзями досхочу, а ще – багато мрієш. Саме таке дитинство було у Маргарити.  Ціла вулиця друзів, які постійно були біля неї. Гарячі, літні дні на ставку, де можна було купатися, поки мама не покличе додому. А ще маленька сестричка – Василинка, яка своїми рученятками вміла ніжно обіймати свою сестричку і цілувати  густе ластовиннячко у неї на носику.

Сім’я Герасимчуків проживали у селі ще з народження. Мама – Ірина, працювала у сільському магазині продавчинею, а тато – трактористом на фермі. Вони жили не бідно, адже тримали господарство, та й свій добрий шмат поля мали, на якому кожної весни вирощували велику кількість овочі для себе і на продаж. Звичайно, працювати потрібно було з середини весни, цілісіньке літо, ще й половину осені, проте, якщо врожай буде гарним, то і сім’я отримає гарний заробіток  від продажу. І можна прикупити гарний одяг для дівчаток, а ще й відкласти якусь копійчину на майбутнє. Так і жили помаленьку, виховуючи дівчаток і кохаючи один-одного.

Напевне людська заздрість зруйнувала щастя у цій сім’ї. А сталося так, що Іван – чоловік Ірини, почав часто затримуватися на роботі. Спочатку він говорив, що багато роботи на полі, потім вигадував інші причини. Але Ірина нічого не підозрюючи, вірила чоловікові, адже вона знала, що її Іванкові більш ніхто не потрібен, окрім неї. Але це була тільки її думка.

Він її перше кохання, перший чоловік, якому вона віддала своє тіло і душу. Вони зустрічалися ще зі школи. Ірина навчалася у 9 класі, а Іван - був випускником. Знайомі були ще з дитинства, бо ж сусідами були. Спочатку Іван її навіть не помічав, але вона була закохана в нього, здавалося їй ще з пелюшок. Коли одного разу, він заступився перед хлопцями за маленьку Ірусю, вона подивилася на нього своїми великими карими очима і серце завмерло. Так, вона ще не розуміла, що таке кохання, але це почуття її довго не полишало. І ось, коли сформувавшись як дівчина, і він поглянув на неї не тими очима, як дивився колись. Гарна, чорнява Ірина з карими очима заполонила і його серце. Ночами снилися йому ті чорні, як ніч очі, а вдень – він шукав їх посеред учнів в школі. Іринка не могла нарадітися, як на шкільній дискотеці Іван запросив її до танцю. Весь світ, здавалося б поплив перед очима. Він легенько обійняв її тоненьку талію і притис до свого тіла. Вона відчувала, як калатало його серце, чи можливо це її, вибивало неймовірний ритм кохання. Той танець об’єднав їх. Вечір закінчився, Іван провів Іринку додому, хоча це не можна було б назвати так, адже будинок його і її, стояли навпроти один –одного. Але це не завадило їм відчути себе закоханими. Вони зустрічалися тепер щовечора, хоча батькам про це не розповідали. Коли на вулицю виходили, боялися подивитися один на одного, щоб ніхто не розгадав їхнього секрету. Іван закінчив школу і вступив до училища, щоб отримати професію тракториста. А Іринка, щовихідних чекала свого коханого і нікого, окрім його не бачила. Іван же знаючи, що вдома його чекає кохана дівчина, міг собі дозволити і розваги на стороні. «Це ж не зрада» - виправдовував він себе. Але і Ірину відпускати не хотів, бо боявся її батьків, бо ж забрав у їхньої єдиної доні, найцінніше що було в той час для дівчини – її цноту. Тому, коли Ірина закінчила школу, а Іван училище, вирішили про все розповісти батькам і одружитися. Тягнути вже більше не було куди, бо Ірина сповістила йому гарну звістку, що вагітна. Хлопець звичайно зрадів такій новині, адже на навчання він більше їхати не буде, а отже свої парубоцькі гуляння він давно завершив. Так і Ірина була для нього гарна пасія, адже дівчина сама в сім’ї, будинок великий ще й літня кухня, куди її батьки перейдуть, коли вони оселяться там. Тож, відгулявши весілля, молодята оселилися у гарному будинку і почали господарювати. Іринині батьки не лізли до молодого подружжя зі своїми порадами, але і допомагали їм у всьому. Захотіло молоде подружжя вирощувати багато городини, допомагали їм обробляти поля, а потім – бавили маленьку онучку Маргаритку, яку Ірина подарувала їм на весні. Дівчинка росла на втіху батькам і бабусі з дідусем. Молодята працювали на полі, Іван влаштувався ще й на ферму трактористом, тому грошей і робочої сили вистачало. А Іринина мама запропонувала доньці піти навчатися, хоча б на продавця. Іринка погодилася, хоча Іванові така ідея не дуже сподобалася. Жінка вмовила коханого чоловіка, а за це була змушена прокидатися щодня о 5 ранку на автобус, а в 16.00 назад повертатися додому, бо ж Іван так вирішив за неї, щоб жінка ніде не загуляла, адже сам знав, що таке студентство. Нічого не зробиш. «Рік - не вік» – говорила Ірина мама. Так воно і було. Вже на наступний рік Іринка привезла свій диплом і влаштувалася в сільський магазин, а бабуся – доглядала за онукою. Щастю не було меж, коли молодята сповістили батькам, що Ірина знову вагітна. Всі раділи, адже Уляна Василівна, мама Ірини завжди хотіла велику сім’ю, але чомусь Господь подарував їй тільки одну донечку, але і на цьому вона йому дякувала.

Тож, коли Маргаритці було вже 4 рочки, народилася Василинка. Така ж красуня, як і її сестричка. Дівчинка була така задоволена.

• Тапер – говорила вона – у мене буде подружка, я її нікому не дам образити, і буду захищати.

Мама з татом лише посміхнулися. Але так і було. Василинкою також стала опікуватися бабуся, а мама Ірина – вийшла на роботу.

• Ох і щаслива ти, Іринко – промовила подруга Олеся. – Чоловіка роботящого маєш, діточок, он як зірочок також і батьки допомагають, скрізь достаток і щастя панує навкруги вас, а я – от. – махнула рукою жінка. – Сама як перст.
• Чому, ти так Олесю, - заспокоювала її подруга – ще й ти зустрінеш свого чоловіка, такого ж люблячого і щирого.
• Як твій? – перебила її Олеся.
• Чому ж, як мій? Ще й кращого. От побачиш.