Глава 5

В тиші кімнати биття власного серця здається занадто гучним. Працює на виліт, б’ється об ребра, і на тлі моє шумне, напружене дихання. В темряві кімнати страшно заплющити очі, вдивляюся в двері, майже нічого не бачу, крім обрисів, але однаково дивлюся, знаю, що не засну, поки не відчую себе в безпеці.

За кілька сотень ударів мого серця відчиняються двері. З-під прикритих вій дивлюся на потужний силует чоловіка у світлі, що долинає з коридору. Він на мить завмирає, вочевидь, розглядаючи мене. Гурно ковтаю, занадто гучно, розуміючи, що якщо він порушить дану обіцянку, я не зможу нічого зробити, ніяк не зможу захиститися. І ніхто мені не допоможе. Охорона точно втручатися не буде. Та ніхто в цьому будинку втручатися не буде й не стане на мій захист, занадто боячись господаря. Не дарма ж, мабуть, бояться.

Відганяю дурні страхи, щойно зачиняються двері і я чую впевнені кроки в бік ванної кімнати. Він не чіпатиме мене проти волі. Це всього лише конспірація, не більше. А ще я обов’язково роздобуду ще одну ковдру, тільки вже завтра, і почуватимусь спокійніше. Думаю, є подружжя, які сплять під окремими, нічого такого в цьому немає. Адже так зручніше. Може, в мене проявиться звичка стягувати з чоловіка ковдру, от і зажадаю собі окрему?

Коли звуки води з ванної кімнати стихають, а за кілька хвилин відчиняються двері, я встигаю вихопити силует чоловіка в самій лише білизні. І знову стає страшно. Бо за мить він вимикає світло, зачиняє двері й крокує до ліжка. Я майже не дихаю, боюся поворухнутися, сподіваючись, що він “не помітить” мене, ляже собі зі свого боку й…

Він і справді лягає. Після чого на мене опускається ковдра, а ще талію огортає його рука й тягне до нього ближче.

— Не треба, — шепочу з благанням.

— Тш-ш, не бійся, — м’яко вимовляє у відповідь і, притулившись до мене позаду, торкається губами вилиці. Мене огортає запахом алкоголю. Невже він ще випив? І як тепер до нього достукатися? — Ти так на мене сьогодні дивилася, — мазнувши губами по моїй щоці, ривком розвертає мене до себе й опиняється зверху, притиснувши мене до ліжка. — Таким поглядом, з розуму зводиш. Така чуйна, полохлива, так і хочеться приручити.

— Костя! — пищу жалібно, впершись долонями в його груди.

Але він не чує. Затуляє мені рот поцілунком, який стає повною несподіванкою, хоч поведінка чоловіка і кричить про те, що одним поцілунком він не обмежиться. Особливо, коли він розштовхує мої ноги й влаштовується зручно, і я відчуваю, який він збуджений. Перші кілька секунд, шокована й знерухомлена ним, взагалі ціпенію. Після чого, прийшовши до тями, починаю відчайдушно пручатися. Але мені не впоратися з міцним чоловіком. Його це, здається, тільки заводить ще більше.

Коли Костянтин намагається поглибити поцілунок, кусаю його у відчаї.

— Ти обіцяв! — вигукую. — Я не хочу!

Він завмирає, нарешті почувши мене. Сподіваюся, що почувши, бо в темряві виразу його обличчя побачити я не можу й хоча б спробувати вгадати, чи не роздражнила його своїм опором ще більше.

— Не хочеш? — з явним подивом перепитує, злегка усунувшись. — Я думав, що хочеш, — додає дивним відстороненим тоном. — Не хочеш, — видихає важко.

Але замість того, щоб відпустити, він лягає поруч, тягнучи мене за собою. Притискає до себе міцно, вибратися неможливо, а за кілька секунд чую його розмірене дихання. Заснув?.. Господи, я мало не померла від страху, а він, налякавши мене, ось так просто заснув. Втім, це на краще. Принаймні тепер точно не буде чіплятися. І, сподіваюся, більше це не повториться. Ще б якось вибратися з його хватки, бо так я точно не засну, побоюючись, щоб вночі знову не почав, поки я спатиму.

Але як я не намагаюся вибратися з його обіймів, варто поворухнутися, як хватка посилюється. Після кількох таких спроб починаю відчувати, що втома долає мене. Борюся зі сном, як можу. Не буде ж він постійно ось так спати, тримаючи мене? Люди уві сні крутяться, розслабляються. Але це, вочевидь, не про Костянтина. Бо в результаті виходить так, що я все ж засинаю до того, як мені вдається вибратися з його рук.

А прокидаюся, коли надворі вже день. І миттю напружуюсь, з жахом усвідомивши, що не просто заснула в одному ліжку з Костянтином, а ще й у його обіймах. Видихаю лише зрозумівши, що піжама й досі на мені, а рука чоловіка розслаблено лежить на моєму стегні. Обережно вибравшись з ліжка, кидаю погляд на чоловіка — спить міцно, тому поспішаю скористатися моментом, дістаю перший ліпший одяг із шафи і йду до ванної кімнати. На зміну страху, який пережила цієї ночі, приходить роздратування і злість. Як він міг? Я йому все висловлю, щойно прокинеться. Щоб більше не смів чіпати мене. А якщо вип’є, то нехай ночує в іншій кімнаті! Хоча це вперше я бачила його напідпитку, тому, думаю, таке повторитися не повинно. Але буду знати, що в такому стані чоловік мало себе контролює. Добре, що взагалі зупинився.

Привівши себе до ладу, виходжу зі спальні, ще раз окинувши сплячого Костянтина роздратованим поглядом, й одразу натикаюся на персонал. Дівчина, швидко прошмигнувши повз мене, поспішає у своїх справах. Ну от, мене побачили, коли виходжу після шлюбної ночі зі спальні господаря, отже, місія “створити ілюзію справжнього шлюбу” виконана. Одразу прямую до їдальні, не збираючись чекати Костянтина. Їсти хочу страшенно, а ще відчуваю легку нудоту через те, що не виспалася й перенервувала.

За кілька хвилин, після того, як я наказую не чекати господаря й принести мені їсти, нарешті на столі з’являються страви. Зазвичай, коли Костянтин вдома, без нього стіл не накривають, але я чекати не збираюся, поки він проспиться. Та і якщо я мушу жити в цьому домі ще невідомо скільки й вважатимусь господинею, то і поводитися буду відповідно, підтримуючи репутацію. Нічого мене ігнорувати. Якщо я хочу снідати, отже, сніданок повинен бути на столі.

Насолодившись смачною їжею, думаю, чим би себе зайняти. І справді, чим я займатимусь до початку наступного навчального року? Не сидіти ж постійно в чотирьох стінах? Треба подумати, а поки вирішую просто прогулятися навколо будинку й подихати свіжим повітрям. Проігнорувавши уважні погляди охоронців у свій бік, крокую алейкою навколо дому, милуюся клумбами й насадженнями, над якими старанно працює щодня садівник, гуляю садом. Територія у Костянтина велика, але мене раніше не тягнуло дослідити її. Тут гарно, можна прогулятися, послухати спів пташок, або затишно посидіти в тіні дерев і почитати книгу.