Розділ 18. Дурні рожеві окуляри​

​Мегс

​Мегс із тихим стогоном викинула у смітник чергову партію підгорілих макарунів. Останні три тижні її життя нагадувало чорно-біле кіно без звуку. Справи у «Закоханому купідоні» йшли не дуже. Навіть на початку, коли вона тільки почала вчитися на кондитера, у неї все виходило ідеально. Це було її покликання. І вона хотіла ділитися цим з іншими.

Зараз, коли все валилося з рук ​Мегс переконувала себе, що це просто перевтома після свят. Але щоразу, коли дзвіночок над дверима теленькав, її серце робило відчайдушний стрибок, сподіваючись побачити знайому втомлену, але таку рідну посмішку. Проте Джофрі не приходив. Він звільнився. Зник. І разом із ним зникла та невидима опора, яка робила Мегс цілісною. Вона думала, що сумує за найкращим другом, але чомусь ця порожнеча боліла так, ніби їй вирвали частину душі.

Закінчивши на кухні, дівчина пішла у зал. ​Дзвіночок знову радісно озвався. Мегс підняла втомлений погляд і завмерла. ​До крамниці впевненим кроком зайшов Лінар. Колишній начальник Джофрі виглядав неймовірно засмаглим, щасливим і ще більш самозакоханим, ніж зазвичай. Під руку його тримала ефектна рудоволоса жінка.

​— Привіт, Мегс! — привітався Лінар, спираючись на стійку. — Ми приїхали в гості до матінки, і я вирішив показати Варі місце, де роблять єдину нормальну каву у всьому королівстві. До речі, де Джофрі? Я не бачив його в офісі.

​Мегс відчула, як до горла підкотився зрадницький клубок.

​— Він там більше не працює, Лінаре. Він звільнився місяць тому та поїхав.

​Усмішка Лінара трохи згасла. Варя ж зацікавлено схилила голову набік, її відьомська інтуїція миттєво вловила напругу.

​— Звільнився? — недовірливо перепитав Лінар. — Що сталося?

​— У нього... розбите серце, — Мегс опустила очі, протираючи й без того чисту стійку. — Через якусь дівчину. Я так і не зрозуміла, кого. Ми з твоєю мамою намагалася звести його з Олівією, але він так розлютився. Сказав, що кохає іншу. А коли я запитала кого, він пожартував, що мене. Це був смішний жарт, але потім він просто зібрав речі і...

​— Почекай. Стоп, — Лінар підняв руку, перебиваючи її. Він перезирнувся з Варею. Відьма закотила очі з таким виразом, ніби перед нею стояла найдурніша істота у двох світах. ​— Ти зараз серйозно? Він же дивився на тебе так, ніби ти єдине світло в його житті. Невже ти не бачила?

​— Але... він завжди був моїм другом! Він сам сміявся... — Мегс відчула, як у вухах почало шуміти.

​— О, боги, вона справді сліпа, — пробурмотів Лінар, ляскаючи себе долонею по лобі.

​Мегс відступила на крок, ледь не перекинувши тацю. Пазл, який місяцями лежав перед нею, раптом склався в одну жахливу, чітку картину. ​Його погляди. Його щоденні візити. Той букет білих лілій, який він залишив перед своїм зникненням.

​— Він... він не жартував, — прошепотіла вона, притискаючи тремтячі пальці до губ. Світ навколо раптом набув різкості.

​Вона не сумувала за другом. Вона божеволіла без чоловіка, який їй подобався. Того самого чоловіка, який щодня був поруч, який знав усі її звички, який терпів ідеї і якого вона власними руками, своєю абсолютною, непробивною сліпотою, довела до відчаю.

​— Яка ж я дурепа... — сльози, які вона стримувала, нарешті бризнули з очей. Мегс зірвала з себе фартух і кинула його на стійку.

​— Ну нарешті! До неї дійшло, — хмикнула Варя, дістаючи з сумочки дзеркальце. — Ти знаєш, де він?

​— Здається, знаю, — Мегс рішуче витерла сльози тильною стороною долоні. Її очі загорілися новим, шаленим вогнем.