Розділ 12. Крутий маркетинговий хід

Зазвичай зимовий сезон не викликав у мене аж таку бурю емоцій, хоч він вважався найважчим. Окрім основної роботи, дрібних свят у зимовому сезоні був день народження пані Офелії. Серед смертних та безсмертних він називався Днем Кохання. В інші роки я приходив додому вичавлений як лимон, але хоча б мав бажання годинку пограти у відеогру. Цього разу хотілося тільки прикопатися десь на полі з фіалками. Впевнений, що туди точно ніхто не сунеться, щоб не чути їхнє постійне бубоніння.

Напередодні Дня Кохання наш офіс нагадував вулик, у який хтось заради жарту кинув петарду. Телефони розривалися від дзвінків зневірених клієнтів, система підбору пар диміла від перенавантаження, а елітний відділ носився зі своїми луками так, ніби готувався до повномасштабного вторгнення гоблінів. 

Без Лінара справи у відділі йшли не так добре. Це він вмів помахом руки закривати складні випадки та після важкого робочого дня випромінювати легкість. Соромно визнавати, але без нього моє бажання працювати тут стало дорівнювати нулю. 

Можливо варто послухати Лінара та знайти те що було б до душі. З того часу, як він знайшов свою відьму я почав все частіше думати про власне щастя. Не плисти по течії у вигляді депресивної колоди, а активно махати гілочками.

Інцидент у підсобці довів: натяків Мегс не розуміє, або сприймає як стендап. Отже, настав час важкої артилерії. Того, що неможливо списати на дружній жарт.

Після обідньої перерви, поки Олівія захоплено тестувала новий алгоритм сумісності, я відкрив сайт з подарунками до Дня кохання. Мій вибір впав на ведмедя. Ні, не так — на ВЕДМЕДЯ. Він був великим неймовірно пухнастим, кольору рожевої солодкої вати та тримав у лапах величезне плюшеве серце з написом «Ти — моя єдина». До нього я замовив букет із двадцяти однієї червоної троянди та листівку. Над текстом я сидів хвилин двадцять, стираючи та переписуючи. Зрештою, залишив найвідвертіше:

«Моє серце давно зайняте тобою. Досить шукати мені пару, просто подивися на мене по-іншому. З коханням, твій Джофрі».

Натиснувши кнопку «Оплатити», я відчув, як спітніли долоні. Це був ва-банк. Жодна дівчина у світі не змогла б назвати це «проявом дружби». Це була кричуща, величезна, плюшева заява про кохання.

Кур'єр мав доставити подарунок о третій годині дня, якраз у розпал робочої зміни Мегс. Я уявляв, як вона читає листівку, як її ельфійські вушка тремтять від здивування, як вона нарешті розуміє всю глибину моїх почуттів і, можливо, навіть пускає сльозу розчулення. А закохані клієнти навколо щебечуть який чудовий у неї хлопець. 

О третій п'ятнадцять я не витримав. Сказавши Олівії, що мені терміново треба перевірити дещо, вискочив на вулицю та побіг до «Закоханого купідона».

Ще на підході я зрозумів, що план міг мати одну маленьку, але фатальну ваду. Я зовсім забув, що для кондитерської День Кохання — це такий самий філіал пекла, як і для нашого офісу.

Крізь вітрину я бачив чергу, що вигиналася змією і закінчувалася аж біля вхідних дверей. Усередині панував абсолютний хаос. Духи-помічники літали під стелею, ледь встигаючи розносити коробки з тістечками.

Мегс стояла за прилавком, нагадуючи виснаженого, але героїчного полководця після важкої битви. Її фартух був у плямах від шоколаду та рожевого крему, пасмо волосся вибилося з пучка та прилипло до спітнілого чола. Але попри все в очах горів божевільний вогонь щастя.

Я проштовхнувся крізь натовп молоді, які купували макаруни у формі сердець, і підійшов до каси.

— Мегс? — обережно покликав, відчуваючи, що серце б'ється десь у горлі.

Вона рвучко підняла голову. Її погляд сфокусувався на мені не відразу.

— Джофрі! Боги, як добре, що ти прийшов! — вона схопила мене за руку ти потягнула за стійку, подалі від черги. — Я просто не знаю, як тобі дякувати! Ти геній! Ти врятував мою вітрину!

— Вітрину? — луною відгукнувся я, відчуваючи, як по спині пробіг табун мурашок.

— Ну так! Ти ж знаєш, що я зранку розбила центральну композицію з карамелі? Я була у відчаї! А тут приносять ЙОГО!

Вона розвернула мене за плечі та тріумфально вказала на головне вікно крамниці. Мій великий, за шалені гроші куплений, неймовірно романтичний ведмідь, сидів прямо по центру вітрини. На його рожеву голову Мегс натягнула кухарський ковпак. Пухнастими лапами, поверх плюшевого серця «Ти — моя єдина», була прикріплена крейдова дошка з написом: «Свіжі круасани для твоєї єдиної! Знижка 10%».

Букет троянд був розібраний на окремі квітки та розкиданий по всій вітрині як елегантний святковий декор. Я відкрив рот, але звідти вирвався лише якийсь жалюгідний хрип.

— Він просто ідеальний! — продовжувала щебетати Мегс, витираючи борошно зі щоки. — Усі клієнти в захваті, фотографуються з ним з вулиці. Це найкраща дружня підтримка, яку я отримувала в житті! Ти завжди знаєш, що потрібно моєму бізнесу.

— Дружня підтримка... бізнесу... — пробурмотів я, відчуваючи, як моє власне серце розсипається на дрібні друзки, ніби та сама композиція з карамелі. — А листівка? Ти читала листівку?

— Звісно! — вона тепло посміхнулася, і на мить у її погляді промайнула справжня ніжність. — Це було так мило, Джофрі. «Досить шукати мені пару...». Я зрозуміла натяк. Тобі набридло, що ми з Офелією намагаємося тебе з кимось звести. Ти хочеш зосередитися на кар'єрі, як і я на своїй крамниці. І ти правий! Робота — це те, що справді займає наші серця зараз.

Вона поплескала мене по плечу, залишаючи на моєму пальту легкий відбиток від борошна.

— А про «подивися на мене по-іншому» — я оцінила твій гумор. Ти ніби кажеш: «Подивися, який я крутий маркетолог, підігнав тобі такого ведмедя!». Джофрі, чесне слово, якби ти не працював у Купідонів, я б забрала тебе до себе піарником.

— Мегс... я не мав на увазі... — спробував я виправдатися, але мій голос потонув у гучному дзвоні вхідних дверей. У крамницю ввалилася чергова партія закоханих покупців.