Розділ 7. Екстрена психологічна допомога для купідона

Спуск пройшов у гнітючій тиші. Ліфт тихо гудів, відраховуючи поверхи, а я вперто вивчав власні черевики, намагаючись заспокоїти адреналін, що все ще бурлив у крові.

Перед очима раз ураз поставав батько, що дивився на мене докірливим поглядом. Багато років тому я зробив те, що назавжди зіпсувало наші стосунки. Він сказав, що розчарований в мені й що йому прикро що у нього такий син.

Мої плечі ще трохи опустилися, ніби придавлені вагою спогадів. Після того випадку я жодного разу не брав до рук зброю. Але сьогодні чомусь зірвався.

* * *

Олівія

Ми повернулися до нашого кабінету в повній тиші. Джофрі відразу впав у своє крісло, втупившись в монітор. А у мене ніяк з голови не йшов той неймовірний постріл нагорі.

Сівши за стіл, я взяла до рук анкету та стала звіряти її з базою. Це було неймовірно… нецікаво. Як він взагалі цілими днями цим займався? Нудніше цього тільки лекції професора історії з мого колишнього університету.

Майже до обіду я старанно сиділа, стукаючи пальцями по клавіатурі, час від часу піднімаючи погляд на напарника. Хоч я знала його особисто лише один день, але вчора він мені здавався живішим. 

Цікаво, що ж такого сталося нагорі? Можливо треба розпитати тітку Офелію. Чи не треба? Мені не хотілося створювати для нього зайві проблеми. Бо якщо він сказав правду, то з його категорією не можна стріляти. Але як же він шикарно це зробив! Та ще й в рухому мішень! Ніби це для нього звична справа.

До обіду мене майже виїла цікавість.

Коли на годиннику у кутку монітора стало «12:00» я рішуче встала зі свого місця.

— Вже обід! Ходімо?!

— Йди, — сказав він, відірвавшись на мить від екрана. — У мене ще є справи.

—  Хто ж працює в обід?

Хлопець посміхнувся, але посмішка вийшла якоюсь не щирою. 

— Я сьогодні взяв їжу з дому. Дороблю те що треба та поїм тут.

Кивнувши, зняла з вішака свій плащ та вийшла, прикривши за собою двері. 

На вулиці було ясно, без жодної хмаринки. Я швидко забігла до найближчого кафе, та замовила собі комплексний обід. Через десять хвилин, як його принесли, попросила, щоб його запакували з собою. Апетит кудись зник. Думки вперто поверталися до того моменту у тирі. Як він взяв лук. Як змінилося його обличчя, постава. А потім щось з ним сталося.

Забравши свій обід я неквапом пішла назад. Не дійшовши до офісу, зупинилася перед вже знайомою вітриною.

«Вона ж його подруга. Точно повинна щось знати!»   

Над дверима кондитерської теленькнув дзвіночок, і мене відразу огорнув неймовірний аромат ванілі, кориці та свіжої випічки.

​За прилавком стояла Мегс. Її світле волосся було зібране у недбалий пучок, а на щоці красувався легкий слід від цукрової пудри. З-за спини дівчини випливла дух-помічниця у вигляді кішки та прийнялася магією збирати брудний посуд зі столиків.

«Ну не думала ж ти, що вона сама все робить?» — подумала я, проводячи поглядом духа. 

​— І знову, привіт! — ельфійка радісно посміхнулася, помахавши мені рукою. — А де ти загубила свого напарника? Тільки не кажи, що він знову харчується канцелярськими скріпками замість нормального обіду.

​— Привіт, Мегс. Ні, каже, що взяв їжу з дому, але… — я зам'ялася, спершись стегном об прилавок. — Якщо чесно, я прийшла сюди саме через нього.

​Мегс відклала кулінарний шпатель і уважно подивилася на мене.. Її ельфійські вушка ледь помітно сіпнулися.

— Що цей похмурий кіт знову накоїв?

​— Нічого. Я попросила його зробити мені екскурсію. Ми піднялися до елітного відділу… Мені відразу запропонували спробувати вистрілити в тирі. Я помітила, що Джофрі занудьгував. Тому запропонувала також зробити постріл.

— І він відмовився?

— Спочатку так, але потім Фелікс почав насміхатися з нього і Джофрі забрав у того лук та влучив прямісінько в центр рухомої мішені! 

​Очі Мегс розширилися так, що стали схожі на два блюдця. Вона схопилася за край прилавка.

— Він… що зробив? Джофрі стріляв з лука? Ти впевнена? Ми зараз говоримо про одно й того ж?

​— Я стояла за пів метра від нього! — палко підтвердила я. — Це було неймовірно. Але річ у тім, що після цього він став сам не свій. Замкнувся, зблід, а в ліфті взагалі мовчав як риба. Мегс, що з ним не так? Чому він сидить серед паперу, якщо стріляє краще за цих пихатих бовдурів? Хто він такий?

​Ельфійка важко зітхнула, дістала чистий рушник і почала повільно витирати руки. Її веселість кудись випарувалася, поступившись місцем серйозності.

​— Олівіє, люба… — тихо почала вона. — Я б дуже хотіла тобі все розповісти, але це не моя таємниця. І буде неправильно, якщо я почну базікати. Повір, там нічого такого немає. 

​— Я просто хочу допомогти, — мій голос прозвучав трохи жалібно. — Він виглядає таким… розбитим.

​— Я знаю, — тепло посміхнулася Мегс і накрила мою руку своєю долонею. — І він це оцінить, повір. Джофрі — неймовірний хлопець. Він веселий, надійний, добрий і розумний. На нього завжди можна покластися. Але іноді… іноді минуле його наздоганяє, і тоді він просто закривається від усього світу у своїй раковині. Це треба просто перечекати.

​Я кивнула, відчуваючи, як від її слів на душі стає трохи легше. Мегс окинула поглядом вітрину, а тоді підтиснула губи. 

​— А знаєш, що найкраще допомагає від поганого настрою? — Мегс раптом хитро підморгнула і розвернувшись зникла за дверима, що вели до кухні. Через кілька хвилин вона повернулася з коробкою у якій був шоколадний бенто торт, прикрашений вишнями. Швидко перев’язавши коробку рожевою стрічкою, вона простягнула її мені.

​— Що це? — здивувалася я.

​— Це екстрена психологічна допомога, — засміялася Мегс. — Шоколад і вишня — його абсолютна слабкість. Віднеси йому. Скажи, що це подарунок від мене, або що сама купила. Не важливо. Просто постав перед ним. Побачиш, він відтане.