Розділ 4. Втомлене крісло

​Дім, милий дім. 

Квартира-студія яку я знімав у кількох кварталах від роботи зустріла мене напівтемрявою, через закриті штори.

Скинувши черевики біля дверей, я побрів углиб кімнати. Чесно кажучи, як для того, хто професійно займається натхненням та пристрастю, жив я доволі депресивно. На журнальному столику височіла вежа з коробок від піци (здається, в нижній ще лишився шматок курки з ананасом з минулого вівторка), а на кріслі, замість мене, відпочивала гора невипраного одягу.

​— Привіт, хаос, — буркнув в порожнечу, жбурляючи ключі та телефон на тумбочку.

​Єдине, чого зараз хотілося — змити з себе цей день і кілька годин пограти у відеогру. 

Скинувши одяг, я став під гарячими струменями душу. Вода з шумом била по плечах, забираючи з собою напругу в м'язах. Кілька хвилин я просто стояв нерухомо в густій парі, дозволяючи собі розкіш ні про що не думати.

Разом з напругою вода забрала й залишки бадьорості. Вийшовши з душу, я несподівано широко позіхнув. Намотавши рушник на стегна, та розслаблено погойдуючись, дійшов до свого ліжка, та не розстеляючи його впав. І так би відійшов у царство Морфея якби не пронизливе «Бззз-бззз». Рівно через пів хвилини звук вхідного повідомлення повторився.

Перекотившись на бік, простягнув руку, схопивши з тумбочки телефон та підніс до обличчя, мружачись від яскравого екрана. Повідомлення було звичайно ж від Мегс:

«Я чекаю подробиць! Ти обіцяв!»  

«Не думай, що я забула ;)»

​Я тяжко зітхнув. Ця розмова могла зайняти кілька годин. Мої пальці швидко почали набирати відповідь.

«Нема чого казати. Працювали цілий день. Я труп. Добраніч».

​Натиснув «Надіслати» і вже збирався відкласти телефон, як у вуха вдарила мелодія, змусивши мене знов скривитися. На екрані виклику з’явилося фото Мегс. Вона щиро реготала просто в об'єктив, а її ельфійські вушка та пасмо волосся були припорошені борошном.

​— Алло? — я спробував надати голосу максимально втомлений відтінок.

​— Працювали цілий день? Серйозно, Джофрі? — голос Мегс був бадьорим, наче вона не працювала цілий день у своїй кондитерській, а байдики била перед телевізором. — Ти навіть не спробуєш мені збрехати, що ви не говорили про щось крім звітів та баз даних? Вона ж така мила!

​— Мегс, я вже майже засинаю. Май совість.

​— Совість у мене спить до дев'ятої ранку. А зараз вечір пліток! Ну давай, розказуй. Як вона тобі? Що вона любить? Ви домовилися про побачення?

​Я перекотився на спину, дивлячись у стелю, де павучок Джо плів павутину в кутку.

​— Мегс, вона племінниця Офелії.

​На тому кінці запала тиша.

​— Племінниця? — перепитала вона вже значно серйозніше. — Твоєї начальниці?

​— Її самої. Тому так, ми сьогодні займалися виключно роботою. Я показував їй базу даних, вчив сортувати заявки… 

​— Ого… — протягнула Мегс. У її голосі зникли грайливі нотки, змінившись на задумливі. — Це… несподівано. Слухай, Джофрі, я звісно не сумніваюся в тобі, ти чудовий фахівець, але…

​— Але чому я? — закінчив за неї.

​— Ну… так. Тобто, ти класний, правда! Ти хороший друг і відповідальний працівник. Але Офелія зазвичай ставить до новачків когось зі старших купідонів. Чому вона обрала тебе, а не… — вона замовкла не озвучивши те що хотіла. За це я був їй вдячний. — Це велика відповідальність

Її слова кольнули десь під ребрами звичним тупим болем. Мегс не хотіла мене образити. Вона просто озвучила те, що я й сам давно знав. Я був звичайним, на мене ніколи не покладали великих надій.

​— Я не знаю, Мегс, — тихо відповів я, закриваючи очі рукою. — Можливо, тому що я безпечний. Я точно не буду до неї залицятися чи ще якось використовувати, щоб просунутися по роботі. Я просто зроблю те, що мене попросили.  Я — зручний варіант. Як старе крісло.

​— Ей, не кажи так! — обурилася вона. — Ти не старе крісло. Ти як надійне крісло-гойдалка!

​— Дякую, це значно краще, — хмикнув я.

​— Я серйозно! Може, Офелія бачить у тобі потенціал? Може, це твій шанс на підвищення? Не вік же тобі за комп’ютером сидіти. Можливо вона саме для цього приставила до тебе її? Й потім Олівія розкаже який ти молодець.

​— Ага. Або ж якщо вона зробить помилку, мене звільнять і перетворять на садового гнома. Отого потворного з «Гаррі Поттера». 

​Мегс розсміялася, і цей звук віддався теплом у моїх грудях.

​— Не перетворить. Я тебе відчаклую своїм фірмовим тортиком.

​— Ловлю на слові.

​— Гаразд, відпочивай, сонце. Але завтра ти мені розкажеш, що вона одягла! Це важливо!

​— Добраніч, Мегс.

​Я натиснув «відбій» і кинув телефон назад на тумбочку. Кімната нарешті занурилася в темряву. 

«Чому вона обрала тебе?» — спалахнуло в голові питання Мегс.

Якби ж то я знав відповідь на це питання. Можливо їй просто стало сумно?!

Після цієї розмови сон вирішив мене покинути. Знов перекотившись на бік, я спустив ноги з ліжка, вирішивши все-таки увімкнути ноутбук.