​Розділ 3. Небажане благословення

Шлунок вже кілька хвилин нагадував про себе гучним бурчанням, яке у тиші кабінету звучало особливо голосно. Я подивився на годинник у кутку монітора.

— Дванадцята година! Офіційна перерва, — вигукнув, схопившись з крісла.

​Олівія, яка саме захоплено вишукувала чергову помилку в базі даних, здригнулася і підняла на мене трохи розфокусований погляд.

— Вже? Я навіть не помітила.

​Дівчина поспішно закрила папку і теж підвелася, поправляючи спідницю.

— Ти йдеш кудись конкретно? — запитала вона, знявши з вішака свій плащ. — Я просто… ще не знаю, де тут можна нормально поїсти. Тітка Офелія поїхала та не встигла нічого розказати.

​Я хмикнув.

— Тут недалеко є кафе «Щасливий ведмідь». Готують непогано, якщо не питати, з чого зроблені котлети! Ходімо, покажу.

Спустившись на ліфті на перший поверх ми вийшли на засніжену вулицю. Повітря було морозним та свіжим, приємно холодячи обличчя. Ця зима видалася на диво сніжною й здається не збиралася закінчуватися навіть з початком весняного сезону. 

Олівія йшла поруч, з цікавістю розглядаючи різнобарвні вітрини крамниць.

— Ти давно тут працюєш? — запитала вона, коли ми завернули за ріг.

— Достатньо, щоб знати, що у «Ведмедя» краще брати м’ясне рагу, а не королівський салат, — відповів я, відкриваючи перед нею важкі дерев’яні двері кафе. — Взагалі будь-який салат… Після того як у них рік тому звільнилася кухарка салати у них перестали виходити.

​Всередині пахло смаженим м’ясом і спеціями. Ми швидко замовили комплексні обіди та сіли за вільний столик. Через кілька хвилин двері знов розчахнулися і зайшли ще відвідувачі. Поруч знаходилося багато офісів, тому місцевим підприємцям тут було добре.

Піднявши голову, побачив колегу з відділу «Фальстарт». Зустрівшись зі мною поглядом він висолопив язика, піднявши краватку догори, імітуючи повішення. На них чекає важкий тиждень. Смертні та безсмертні як завжди казилися в переддень Святого Валентина. І потім половина з них переходила до відділу «Подолання розчарувань».

Я відстобурчив великий палець провівши ним по власній шиї. Олівія здивовано розкривши очі, переводила погляд між нами:

— Щось сталося? — у голосі звучала тривога.

— Та ні, — тихо розсміявся я, пославши колезі з іншого відділу ще один розуміючий погляд. — Потім якось поясню.

Чесно кажучи, я збирався це зробити зараз, але потім згадав, що вона племінниця начальниці… Нехай усе зрозуміє сама.

Поки ми їли розмова текла мляво.

— Слухай, тут є кава? Я б зараз випила чогось міцного, щоб не заснути над звітами.

Вона вже потяглася до меню, але я рішуче перехопив її погляд.

— Ні. Навіть не думай.

— Чому? — здивувалася вона.

— Тому що те, що тут подають під виглядом кави — це відвар з перепаленого коріння. Якщо хочеш справжню каву і десерт, заради якого варто продати душу, ну, або хоча б трохи сумління, то нам в інше місце.

​— Ти мене заінтригував, — її очі блиснули. — Я обожнюю солодке. Де це місце?

Я махнув рукою в бік вікна.

— Біля нашого офісу знаходиться невеличка крамниця, називається «Закоханий купідон».  

— Як клієнтоорієнтовано, — захихотіла Олівія.

«Та іронічно» — подумки додав я. 

— Ходімо? У нас ще є хвилин десять, — озвучив вже вголос і відразу відчув, як всередині заворушився черв’ячок сумніву. Вести Олівію до Мегс… Це була погана ідея. Я знав, як Мегс на це відреагує. Вона побачить дівчину поруч зі мною, її багата уява домалює весільну арку, і у відділу «Фальстарт» станеться Error. 

Але відмовитися від своєї ж пропозиції не міг. По-перше, я хотів кави. По-друге, Олівія дивилася на мене з такою надією, що відмовляти було просто неввічливо. А по-третє — я хотів Мегс. Хоча б побачити… та помучити своє і без того розбите серце.

Розплатившись за обід ми повернулися до будівлі офісу та перебігли дорогу. І вже за хвилину нас огорнув солодкий ванільний аромат. У крамничці було людно, але Мегс, як справжній професіонал, встигала обслуговувати всіх з блискавичною швидкістю. 

Коли дзвіночок сповістив про наш прихід, вона повернула голову, і тістечко, яке вона левітувала чарівною паличкою завмерло у повітрі. Її погляд ковзнув по мені, потім перемістився на Олівію.

Вуха Мегс сіпнулися вгору наче антени, що зловили сигнал. Очі округлилися, а на обличчі розцвіла така широка й хитра посмішка, що мені захотілося сховатися за спину Олівії.

— Джофрі! — вигукнула вона, витираючи руки об фартух. — І ти не один!

— І знов привіт, Мегс. Нам дві кави з собою. І… — я глянув на Олівію.

— Еклер з фісташками, будь ласка, — попросила вона, розглядаючи вітрину.

— Чудовий вибір! — схвалила Мегс.

​Поки кавомашина гула, готуючи напої, Мегс спритно вийшла з-за стійки, поправляючи серветки на сусідньому столику. Я знав її не перший рік, тому вже знав, що це лише привід опинитися поруч. І не помилився.

Мегс безцеремонно схопила мене за лікоть і відтягла на пів кроку вбік, поки Олівія заворожено розглядала торт у формі серця.

— Це вона? — зашепотіла Мегс, ледь стримуючи писк. — Та сама напарниця?

— Так, це Олівія, — буркнув я, намагаючись не дивитися на її аж занадто щасливе обличчя.

— Ох, Джофрі… — ельфійка стиснула мій лікоть сильніше. — Вона ж красуня! Ти бачив її вії? А постава? А волосся... І, здається, їй подобається солодке, а це знак доброї душі!

— Мегс, припини, — прошипів я. — Ми просто працюємо разом.

— Ага-ага, «просто працюємо», — підморгнула вона, абсолютно ігноруючи мій тон. — Ти бачив, як вона на тебе дивиться? Вона чекає твоєї поради!

​Мегс повернулася до прилавка, взяла пакетик з еклером і два стаканчики. Вручаючи каву Олівії, Мегс посміхнулася своєю фірмовою «посмішкою для улюблених клієнтів», тільки цього разу в ній було на двісті відсотків більше тепла.

— Тримайте, люба. Приходьте ще. Я рада була познайомитися з новою колегою Джофрі.  Кожна десята кава у нас безкоштовна. Приходьте ще.