Розділ 1. Напарниця

Засунувши руки в кишені я брів засніженою вуличкою у бік головного офісу «Чарівна Офелія», названого на честь богині кохання та моєї головної начальниці. 

Ніхто у здоровому розумі не став би сперечатися, що пані Офелія чарівна. Особливо її характер. Як масляний крем де одна пачка масла та дві пачки цукрової пудри. Якщо вона щось хоче, то завжди це отримує. А якщо не отримує, то їй поки це не треба.

Усі минулі тижні вона крутилася навколо сина, намагаючись випитати: коли ж він планує весілля? Але той тактично уникав відповіді. Я досі не вірив, що Лінар та Варя все ще разом. Два місяці тому він поїхав, щоб провчити вперту відьму, яка не цінує його божественну роботу. Хто ж знав, що замість того щоб закохати та кинути, він сам закохається. Так ще й на мене нагримав, коли я прийшов привітати з блискуче виконаним завданням.

Я сподівався, що він хоча б повернеться до середини Зимового сезону Кохання, але ні. Мій шеф остаточно був втраченим для роботи. Тому його частину справ передали мені та якійсь Олівії, на зустріч з якою поспішав. У професійності таємничої напарниці я не сумнівався, бо її привела у фірму сама пані Офелія.

На годиннику була вже майже восьма, але я ще встигав заскочити до Мегс на чашечку кави та щось смачненьке з її випічки.

Цей ритуал я не порушував ніколи. І справа була навіть не в їжі, а у тій хто її готує.

Дзвіночок над дверима тихо дзенькнув, впускаючи мене всередину.  Ніздрів торкнувся солодкий аромат булочок з корицею. Рот відразу наповнився слиною. 

Сама власниця крамниці стояла за стійкою, щось пишучи у червоному блокноті.

— Привіт, Мегс.

— Джофрі! — розпливлася в усмішці ельфійка. — Тобі як завжди?

Я кивнув і вона повернулася до кавомашини.

— Ти сьогодні трохи раніше.

— Пані Офелія призначила мені напарницю.

Вуха Мегс сіпнулися, як завжди бувало коли нею володіла цікавість.

— Напарниця? Це ж чудово, — щасливо посміхнулась вона,  ставлячи на стійку стаканчик з кавою та накриваючи його кришкою.

Я знизав плечима.

— Ну так… Мені менше робити буде.

— Та ти не зрозумів, — здавлено розсміялася Мегс. — А якщо вона гарна! Якщо між вами…

Я пирхнув, зупинивши її потік думок.

— Між нами можливі тільки професійні відносини. Дякую, Мегс. Я побіг, — забравши зі стійки каву та булочку з корицею, рушив до виходу. 

— Але ти придивись! — крикнула мені в спину ельфійка.

Я втомлено зітхнув, змусивши кутики губ сіпнутися в посмішці.

— Придивлюся.

Це була брехня. Бо єдина на кого я хотів дивитися вважала мене другом.

* * *

Френдзона, це така страшна річ, що може спіткати навіть купідонів. Скільки я не намагався, Мегс бачила в мені лише друга — смішного Джофрі, жилетку, головного дегустатора її тортиків. Але не чоловіка… 

Ми були знайомі з дитинства.  І цим все сказано.

Штовхнувши скляні двері, увійшов у приймальню Офелії. Її секретарка з ніжно-рожевим волоссям навіть не підняла очей від свого манікюру, махнула рукою в бік кабінету начальниці. 

— Вона вже чекає. І настрій у неї… грайливий.

Останнє слово прозвучало як вирок. Грайлива Офелія була страшнішою за розлючену.

«Ну що ж, робота є робота»

Кабінет богині в останні місяці нагадував будуар імператриці, яка вирішила, що забагато золота не буває. Офелія сиділа за своїм великим столом, а перед нею літали рожеві аркуші з анкетами. На ній була шовкова сукня кольору шампанського, темне з рудим відливом волосся зібране у високу зачіску, залишивши кілька закручених пасемок біля обличчя. 

Одною рукою вона левітувала анкети, тоді як інша стискала ніжку кришталевого келиха з чимось ігристим. І це о восьмій ранку!

— Доброго ранку, пані Офеліє, — прикривши двері я вклонився начальниці.

— Джофрі! — пухкі губи жінки розплилися в посмішці. — Проходь, сідай!

Хоч я звик до різних її настроїв, але тон з яким вона це сказала змусив шкіру ледь вкритися сиротами.

«Що вона вигадає на цей раз? Нам доведеться ночувати в офісі, щоб перевищувати план у три рази?»

«Або ще гірше… — озвався знов внутрішній голос. — Дізнатися, коли її син планує весілля. Краще вже перший варіант, щоб не так сильно мучитися»

Сівши в глибоке крісло перед її столом я тільки зараз помітив, що інше поряд уже зайняте.

— Познайомся, це Олівія — твоя нова напарниця!

Повернувши голову Олівія посміхнулася. Мою увагу відразу привернули її гострі вуха, такі як у Мегс. Каштанове волосся дівчини зібрано в акуратний пучок, який прикрашала шпилька у вигляді сердечка. Одягнута вона була у зелену сукню з золотою вишивкою, що ледь закривала коліна.

— Приємно познайомитися, — дівчина простягнула долоню на яку я розгублено глипнув.

«Потиснути? Поцілувати?»

Ледь стиснувши її пальці, я посміхнувся.

— Мені також. У якому відділі ви раніше працювали?

Олівія почервоніла, чомусь сховавши очі. Відповіла начальниця.

— Олівія новачок у цій сфері. Нещодавно закінчила навчання. Тому сподіваюся, що ти всього її навчиш. Не хвилюйся, вона все схоплює на льоту.

Тепер вже черга червоніти прийшла мені. Ну який з мене наставник?

— Ви впевнені?.. Я сам не так давно самостійно працюю. Можливо краще когось більш досвідченого?

— Не прибідняйся, любий! — втрутилася Офелія, лукаво примружившись. — Ти у нас скарб. Лінар мені доповідав про твої успіхи в роботі. Саме тому я довіряю тобі найдорожче. Олівія — моя племінниця.

Я завмер. Всередині все похололо.

«Чудово. Тільки цього мені не вистачало. Сподіваюся вона щось вміє, — подумав я, подумки б’ючись головою об стіну. Очі все ж скосилися на дівчину. — Але ж пані Офелія ніколи не призначила когось не компетентного. І байдуже що Олівія її родичка. Ось Лінар взагалі її син, і непогано справлявся зі своєю роботою»

«Але що робити, якщо в Олівії не буде виходити? Її тітонька мене зжере»