9

Провітрилася так провітрилася... Нічого не скажеш...

Хотіла якось думками відійти від ситуації, почати холоднокровно аналізувати всю ту ситуацію, яка склалася наразі та грозовою хмарою висіла над нашим з коханим майбутнім, але після цього дзвінка все стало ще гірше... Ще одна перепона й так на важкому шляху... У вигляді цієї зміюки...

Я знала про цю чортову Віку, навіть кілька разів бачила її у своєму житті, але сильно сподівалася на те, що цього більше ніколи не повториться та я нізащо в житті з нею більше не перетнуся. Богдан відразу розставив всі крапки над "ї" розповівши про цю особу. Про те, як вона намагається будь-якими способами добитися уваги від мого нареченого, і як її й батьки Богдана хочуть в цьому допомогти цій вівці. Більшою мірою навіть родичі коханого були зацікавлені в цьому, бо бачили в цьому неймовірну вигоду, а от щастя їхнього рідного сина... Було на другому місці. На другому місці з кінця, бо вони розглядали Богдана, як розмінну монету, не більше. 

Я знала про підлі плани батьків нареченого, про те, як ця Віка намагається все зробити від себе залежне, щоб шлюб з Богданом все ж таки вигорів. Звичайно мені це не подобалося, звичайно це ніякій дівчині не сподобалося, але я намагалася закрити цю тему й викинути її на смітник. Я не сумнівалася в щирості кохання мого улюбленого, навіть не ставила під сумнів те, що я для нього єдина та неповторна, тому ця змія й інші підколодні зміючки не мали шансів зіпсувати наше щаслива майбутнє. Не мали... Раніше... Тоді, коли я була за такою потужною брилою, як Богдан. Тоді, коли він запевняв мене, що ніщо не зруйнує нашу закохану пару, і дотримувався свого слова. А тепер... Тепер все змінилося. Тепер я була практично наодинці з цими ворогами, і тепер вже не було повної впевненості в тому, що я вивезу все це лайно на помиї...

- Агов, дівчино, - я не звернула практично ніякої уваги на цей заклик, адже підозрювала, що це звернення звучить комусь іншому, але точно не мені. Та все ж підійняла свій погляд від своїх кросівок, на які були вилуплені мої очі, і усвідомила, що я в даному тумані після цієї розмови з Вікою дійшла до свого будинку. Я була настільки втрачена, що навіть не помітила, як швидко подолала чималу відстань між будинком моїх батьків та нашим з Богданом житлом...

- Дівчино, ви мене чуєте? - Заклик повторився, і я все ж повернула голову в ту сторону, звідки звучав цей голос. Вони там глухі чи що? Навіть я перебуваючи в прострації й то почула ці слова, а що з іншими людьми не так? Невже вуха забули почистити?

- Це ви до мене? - Та схоже тут було щось не так... Адже варто мені було поглянути в сторону, як неподалік зі мною стояла дівчина приблизно мого віку й дивилася прямісінько на мене. Я навіть обернулася назад та по боках, щоб перевірити, чи це звернення точно адресується мені, але нікого не помітивши навколо, все ж дійшла висновку, що це по мою душу.

- Схоже, так, зачекайте, - дівчина витягнула з кишені своїх джинсів смартфон і щось почала там пальчиком натискати, перевела погляд на мене, тоді знову на гаджет, а вже потім кинула мобільний назад в сховище, а мене обдарувала стриманою посмішкою, - ну привіт, Ліє. Приємно з тобою познайомитися.

Поки я аналізувала все те, що відбувається, і не могла зрозуміти, чому дівчина так різко перейшла з "ви" на "ти", вона часу дарма не втрачала, а швидко подолавши ту відстань, яка залишилася між нами, обійняла так міцно, ніби ми з нею найкращі подруги у світі. Найкращі подруги на світі, котрі не бачилися як мінімум пару років і тепер надолужують згаяне.

- А ви... хто? - Нарешті дівка відлипла від мене і я змогла поставити те питання, яке ну вже дуже сильно хвилювало в дану мить. З чого б такі ніжності? Чому вона так дивно поводиться?

- Так, ану давай швидко з цим "ви" закругляйся, - театрально насварила мене пальцем, а потім продовжила, - я - Марго. Кохана Марата. Знаєш такого?

- Звичайно знаю, - ну нарешті, хоч якийсь проблиск в цій темряві, в якій я очевидно загубилася, - так, так... Марат повідомляв про те, що відправить свою дівчину до мене.

- Ну поки що дівчину, без п'яти хвилин наречену, я вже міцненько тримаю цього буйвола за..., - Марго начебто покрутила в руках те, за що вона "міцно тримає цього буйвола", і в іншій ситуації мене б це точно повеселило, але наразі на обличчі виникнула тільки подоба посмішки. Дівчина моментально усвідомила, що мені наразі не до жартів, тож стала серйозною та покинула свої акторські здібності на потім, на біль відповідний час, - а ти чого носа так низько повісила? Я звичайно розумію, що ситуація кепська, але Марат точно знає, як витягнути твого коханого з халепи. Він точно його не кине в біді.

- Так, я знаю, - в таких от ситуаціях і проявляються справжні друзі, такі ситуації загартовують дружбу, - є якісь новини? Можливо Марат ще щось зміг дізнатися?

- Ну щодо дізнатися не знаю, начебто нічого нового Марат не накопав з часу моєї крайньої з ним розмови... Але я знаю точно одне - саме в цю мить він робить заради вашої пари декому боляче...

- Що? Кому боляче? Навіщо? Для чого? - У мене була ще величезна торбина і маленький пакетик зі схожими питаннями, котрі почали вилітати з мого рота, як кулі з автомата. 

- Гей, гей, заспокойся, спокійно, зайдімо до тебе додому і я тобі все розповім, - Марго з занепокоєнням почала оглядатися по сторонах, щоб певно не вляпатися у проблему зі свідками, а потім потягнула мене до під'їзду нашого з Богданом будинку.

Від хвилювання, яке накрило мене величезною та потужною хвилею, я навіть не змогла потрапити магнітиком у потрібну комірку, щоб зайти в під'їзд будинку, що вже говорити про вхідні двері до квартири, які теж стали неподоланою перешкодою для мене особисто. В голові відбувався хаос, все тіло тремтіло, тож не дивно, що мої руки теж мене не слухалися, а танцювали чечітку. В цю мить я була неймовірно щаслива, що поряд була Марго, котра помітила, що зі мною супу не звариш, а сама взялася до справи.