8

В моїй галереї не виявилося ні однієї фотографії. От взагалі нічого. Просто пусто і все. І окей би з тими фото красивих місць, де ми були з Богданом, якось все одно на фотографії мене з подругами, але відповідно не залишилося ні одного знімка з коханим. Пустота, як в пустелі.

- Як це немає ні одного фото? Ви ж Богданом помішані на цих лавсторі, і ні одного фото? - Марат не може повірити в те, що у мене не залишилося ні чорта в плані історії з моїм коханим. У своїй звичній манері, як це хлопець любить, бо він часто мене і Богдана піддягав щодо того, що найкращий подарунок для нас це парна фотосесія, але Марат не приховує свого здивування.

- Ні, взагалі нічого... Я не знаю, як це трапилося, бо ще вчора все було. Ми ще з Богданом переглядали наші фото з подорожі..., - так, ще вчора ввечері ми з коханим насолоджувалися нашими спільними знімками з невеличкої подорожі по нашій країні, а вже сьогодні не залишилося ні сліду від цих фото, а сам коханий знаходиться в дуже кепському стані в лікарні. Яке ж життя мінливе та непередбачуване... Одного дня ти щаслива людиною щасливого світу, а вже наступного відчуваєш себе якимось вигнанцем і злий на весь світ і все на чому цей світ стоїть.

- Ти ніде не губила мобільний? Не передавала його постороннім? Чи можливо натиснула не ту кнопку? - Ні, ну таке враження, що Марат з мене ще і знущається в цю мить. Це скільки кнопок варто помилково натиснути, щоб видалити всі фотографії на гаджеті? Ну як мінімум три чи чотири, а як максимум... Стоп! Яка ще помилка... Про що я...

- Та твою ж..., - ледве стримуюся, щоб не вилаятися вголос, але мій лоб отримає добрячої прочуханки від руки, яка з усієї сили дає ляпанця голові. Оце я осел дурний, нічого не скажеш...

- Що? Згадала щось чи що? - Хлопцю не терпиться дізнатися, що мене змусило так різко замовкнути після сплеску емоцій.

- Коли я була в лікарні й намагалася пробратися до Богдана, то та працівниця, яка мені допомогла це втілити в реальність, взяла мій телефон, - це єдине, що трапилося з вчорашнього вечора. Ніде я не губила мобільний, нічого не стирала, і нічого не сталося. Крім цього моменту...

- Навіщо? - Гарне, а найголовніше дуже влучне питання з вуст Марата.

- Сказала щось типу що мобільний може негативно повпливати на медичне обладнання, яке знаходиться в палаті чи щось типу того..., - я не дуже добре пам'ятаю причину того, чому та Влада забрала все ж таки у мене гаджет, тому що для мене головне було побачити Богдана і перевірити в якому стані він знаходиться. В ту мить мене нічого не цікавило, крім коханого. І схоже дівчина цим дуже вдало скористалася...

Тиша. Марат нічого не промовляє у відповідь і ця тиша затягується надовше, чим мала б бути. Вона гнітить та не додає позитивних емоцій.

- Марат, ти тут? - Можливо з'єднання розірвалося, а я не помітила? Відтягую мобільний від вуха і дивлюся на екран, щоб перевірити свою теорію, але ні, розмова триває судячи з того часу, який показує гаджет.

- Тут, тут, - нарешті подає голос хлопець, - Ліка, ну от скажи мені - як можна бути такою наївною? Як можна так довіряти людям? Я звичайно прекрасно знаю, що Богдан закохався в тебе по одній з тих причин, що ти така щира та безпосередня, але ж не може бути настільки наївною. Ну от реально як так можна?

- Вибач, - це єдине, що можу відповісти на звинувачення товариша. Бо мало того, що я сама себе підставила, я поставила в кепське положення Марата та і самого Богдана також. Через свою безмозкість. Через те, що я довіряю людям. І це навіть попри те, що доля звела мене з такими людьми, як батьки коханого... Які ніколи не чули про щирість, доброту й просто-на-просто людяність...

- Окей, якось викрутимося, - а от за це я обожнюю Марата. Вони з Богданом як дві краплі води в цьому плані. Обидва навіть в найскрутнішій ситуації можуть знайти вихід і негатив перетворити все в позитив. - Я не сидів спокійнесенько склавши лапки докупки, а дещо дізнався. Маю дві новини - одну хорошу, а іншу погану. З якої почати?

Тепер вже настала моя черга замовкнути й просто сопіти в трубку, бо не можу наважитися промовити навіть слова, бо чомусь мені здається погана новина дуже легко перекриє ту хорошу. А якщо ще врахувати той факт, що я бачила в якому стані знаходиться Богдан, усвідомлювала, що все дуже і дуже кепсько, то почути погану новину з вуст Марата я взагалі не готова. Адже я вже повідомляла раніше, що цей хлопець бачить практично один оптимізм у житті, тож яких масштабів має бути погана новина, що вона навіть для нього погана? Не кажучи вже про мене... Де будь-яка погана новина про мого нареченого це як пройтися тупим ножем по моєму серцю...

- Я так розумію варто почати з кращої новини, - Марат по своєму інтерпретував моє мовчання, і продовжив розмову, бо я наразі просто не мала сил на це й далі просто собі сопіла в мобільний, - Богдан прийшов до тями й почуває себе більш-менш нормально. Ну звичайно більш-менш в тій ситуації, в якій він опинився. Не скажу, що там все супер.

- Справді? - Схоже в цю мить моє серце почало розтавати після того, як було огорнуте величезним шаром льоду. А одночасно і з серцем розв'язався і язик, котрий нарешті міг ворушитися, а не просто спочивати у роті. - І коли можна буде його провідати? Це можна буде зробити сьогодні? Що потрібно йому принести? Можливо якихось фруктів? Чи таблеток? Чи якісь інші ліки?

- Гей, гей, Ліє, спокійно, заспокойся, - я б ще достобіса питань поставила хлопцю і перерахувала все, що могло б знадобитися моєму коханому, але він вчасно зупинив цей потік, котрий прорвав греблю, - наразі Богді нічого не потрібно. Як тільки буде щось треба, то я відразу тобі повідомлю, не переймайся. А от стосовно провідати... Тут важче. Це і є та погана новина про яку я тобі говорив.

- Чому? Чому погана новина? В чому вона полягає? - Якщо коханий прийшов до тями й він справді почуває себе не настільки жахливо, якщо судити по словах Марата, то що не так? В чому проблема? Де каверза?