3

Щоб повністю не з'їсти саму себе за той невизначений час очікування, поки набере Богдан, я вирішила зайнятися важливішими справами й приготувати поїсти для себе та свого коханого. Так і думки будуть зайняті чимось іншим настільки то було можливо, і руки теж всі в справі, а не кожної хвилини перевіряють, чи не подзвонив наречений та, чи не пропустила я від нього дзвінок.

Та варто було мені тільки розкласти інгредієнти на столі та вирішити, що я буду готувати, як телефон почав вібрувати та я моментально кинулася до нього з величезними сподіваннями на те, що Богдан заспокоїть мене та повідомить, що з його матір'ю все добре. Або хоча б більш-менш добре, якщо врахувати той момент, що у неї був сердечний приступ. Та все ж це був не він.

- Так, мамо, слухаю, - мені не хотілося якимось чином показати матері, що я засмучена тим фактом, що дзвонить саме вона, але в глибині душі так воно і було... Не та розмова, не в той час, не при таких обставинах...

- Доню, маєш пару хвилинок? - Якщо минулого разу мати була щаслива, то цього разу таке враження, ніби вона знаходилася в якійсь ейфорії. Рідна запитала, чи я маю вільний час, але я прямо відчувала, як вона бажає чимось зі мною поділитися і їй вже не терпиться це зробити.

- Так, мамо, як там все пройшло?- Раніше я не усвідомлювала фрази про те, що пів світу скачуть, а пів плачуть, але наразі це був очевидний приклад. Поки одна людина була на позитиві, інша - на грані смерті. І я ні в якому разі не звинувачую в цьому свою рідну, ні, просто це і є життя, таке, яке воно є насправді.

- Все просто супер, я навіть не можу повірити, що це все не якась казка, а реальність, - мама була настільки поглинута гарною новиною, що навіть перевела дихання, щоб трішки оговтатися від емоцій та продовжила, - вже через десять днів ми з татом їдемо в найкрутіший санаторій нашої країни, який знаходиться за містом, серед лісу, в якому на нас очікує п'ятиразове харчування, процедур стільки, що мені здається ми за всі ті чотирнадцять днів не зможемо їх всі обійти. Уявляєш, сонечко, аж чотирнадцять днів? 

- Це дуже класно, так, мамочко, це супер, - не хотілося видаватися гнилою душею дочкою, яка навіть не в змозі щиро порадіти за батьків, - я дуже за вас рада, ви як ніхто інший заслуговуєте на цей відпочинок.

- Дякую, донечко, щиро дякую, ми ще подумали...

- Ой, мамо, вибач, мені дзвонять, я тобі передзвоню, - можливо не гарно було так різко переривати розмову й навіть не дочекавшись відповіді перемикатися на другу лінію, але ж..., - так, любий, як ти там? Як мати? Ти зараз де знаходишся?

- Все добре, все добре, - монотонно промовив Богдан, і я не почула в цьому "все добре" ні найменшого натяку на те, що все справді гаразд.

- Як твоя матір? Що з нею? - Нехай я буду скалкою в одному місці, але я вже була на такій хвилі емоцій, що не можливо було впоратися з цим хвилюванням, мені кров з носа потрібно було добитися правди від нареченого. Почути хоча б якісь новини. 

- Кохана, з мамою все добре, не переймайся, вона ціла та неушкоджена, - улюблений ніколи мені не брехав, завжди говорив тільки правду, але в цей момент я запідозрила, що щось не так, ці слова лунали не від чисто серця, ніби Богдан щось приховував...

- А ти де зараз знаходишся? Коли ти будеш вдома? - Окей, зараз не на часі длубатися у його відповідях, цим можна зайнятися тоді, коли він буде поряд зі мною, і коли я зможу побачити його очі та емоції. Які мені ніколи не збрешуть.

- Ліко, я маю тобі дещо сказати, дещо важливе, - чоловік проігнорував мої питання і перейшов на тему, яку він вважав певно важливішою, ніж ці дурні обговорення. Я дещо засмутилася, але нічого не промовила у відповідь, а очікувала його слів, - я тебе кохаю. Дуже сильно кохаю. І я зроблю все від себе залежне, щоб вберегти тебе і твою родину. Бо ви моя справжня сім'я, і я ніколи про вас не забуду.

- Богдан, що це означає? Про що ти? Коли ти будеш вдома? Чому ти таке говориш? - Мені це не подобалося, дуже не подобалося... Слова то гарні, і наміри коханого щирі, я в цьому впевнена на сто відсотків, але... До чого це все?

- Я тебе безмежно сильно кохаю, - пролунало в динаміку, а після розмова урвалася.

Я навіть не повірила, що він міг завершити виклик на такій ноті, тож відхилила мобільний від вуха та поглянула на екран гаджета й пересвідчилася, що абонент зі мною попрощався по англійські. А коли я набрала Богдана, щоб добитися від нього пояснень або хоча б приблизно час, коли він буде вдома, то його телефон вже був поза зоною досяжності.

І як це розуміти? Що це було і до чого ці всі його дивні слова? Чому це звучало як якесь прощання перед розлученням? Чи це я витлумачила його слова не вірно?

***

Богдан

***

- Все добре, все добре, - змушую вимовити себе хоча б щось, бо кохана переймається за ту, яка якогось чорта зветься моєю матір'ю, але по факту такою не являється. Як і її чоловік. Не дарма кажуть, що яке йшло таке і здибало, це точно про моїх батьків, які найшли одне одного по гнилій душі й добряче поріднилися за допомогою того, що вони такі нікчеми.

З роздумів вириває гучний звук, який змушує перемикнути увагу на реальність, а не на те, що сталося в офісі батька. Виявляється, що я проминув червоне світло на світлофорі та ледве не створив аварію, і дякувати Богу, що я єдиний хто наразі себе не контролює, бо якби той мужик теж літав у хмарах, то був би смачний поцілунок автомобілів.

Як же мені хочеться зробити якесь лайно своїм батькам, зробити так, щоб вони ридали, нили та просили пробачення слізно та на колінах, бо вони й мізинця не вартують моєї Ліки та її батьків. Вони нікчеми, яких земля не бачила, і ці нікчеми хочуть зіпсувати життя людям, які для мене дуже дорогі, найдорожчі на цьому білому світі.

"А ти де зараз знаходишся? Коли ти будеш вдома?" - Лунає в динаміку, а я не знаю... Не знаю де знаходжуся, коли буду вдома... І чи взагалі ще колись буду вдома і де взагалі той мій дім буде...