Глава 15

Його руки раптово виявляються на моєму стегні, пальці впиваються в шкіру, але біль виявляється приємним і терпким.

— Якого кольору твоя спідня білизна: рожева, червона або біла? — усе так же шепоче він, обдаючи мене гарячим диханням, і я гублюся. Він і справді запитав це?

Серце збивається з ритму, коли Давидов починає повільно підіймати вгору край моєї сукні. О господи, скільки часу в мене не було нормальної близькості з чоловіком? Не квапливої та короткої, як з Андрієм, який зовсім не піклується про моє задоволення, а тієї, де голову зриває від збудження й хочеться продовжити агонію. Схоже, дуже довго, якщо мене так тягне доторкнутися у відповідь до свого ворога.

— Марат…

Я хочу попросити відпустити мене, але не встигаю договорити, бо раптово одним різким рухом чоловік смикає вниз ліф моєї сукні, залишаючи мене в спідній білизні.

— Біле мереживо, — видихаючи крізь губи повітря, вимовляє Марат, спостерігаючи за тим, як від прохолоди в одну мить по шкірі проходять мурашки. Я скрикую від несподіванки й прикриваюся руками, але від того шаленого блиску упереміш із бажанням, яке виходить з очей Марата, мені стає душно, а ще підкошуються ноги.

Він робить крок уперед, я — назад. Мені б кинутися геть із кабінету, але замість цього я зачаровано дивлюся на чоловіка. Він не робить спроби напасти на мене, заволодіти силою, лише спостерігає, пестячи своїм поглядом, одночасно викликаючи тремтіння від нетерплячки в усьому тілі й лякаючи до глибини душі.

— Ти можеш піти, а можеш залишитися й тоді я обіцяю, цю ніч ти ніколи не забудеш.

— Це… це погана ідея, — тремтячим голосом вимовляю я, сама ж подумки уявляю як це, бути з ним. До цього ж ніколи навіть не думала про іншого чоловіка поряд із собою.

— Ми не робимо нічого поганого. Ти — доросла жінка, я — дорослий чоловік, іноді між людьми трапляється близькість, у цьому немає нічого поганого. Тим паче тобі потрібно відволіктися, — його голос звучить тягуче й солодко, немов патока. Спокуса велика, тим більше сильна енергетика чоловіка тягне, а гарні руки з тонкими довгими пальцями зводять із розуму, змушують уявляти, як вони будуть ковзати моїм тілом, даруючи шалену насолоду.

Так, це все руки, вони винні в тому, що так важко протистояти Давидову. Я завжди мала слабкість до гарних чоловічих рук, а тут такий екземпляр. Були б у мене зараз кисті й папір, я б обов’язково намалювала їх.

Я не відмовляю йому, але й не погоджуюся, просто чекаю, що буде далі, адже моє «так» означало б мою повну капітуляцію.

Марат притискає мене всім своїм тілом до стіни, але не торкається, лише нахиляється до вуха, обдаючи своїм гарячим диханням, огортає запахом тютюну упереміш із парфумами й шепоче, тягнучи слова:

— Я б почав спочатку біля цієї стіни, приголубив кожен міліметр твого тіла, потім ми перемістилися б до столу й там, на рівній дерев’яній поверхні я б подарував тобі справжню насолоду.

Здається, з мого рота зривається стогін. Я не контролюю себе. У скронях стукає, у легенях нестача кисню, я задихаюся, а разом із тим відчуваю, як внизу живота розповзається збудження. Ні, ні, ні, так не повинно бути. Я повинна ненавидіти Марата, а не бажати. Але Давидов сильний, упевнений чоловік, дорослий, судячи з усього, досвідчений, а ще створює враження, що за ним як за кам’яною стіною. Адже він ось так просто взявся розв'язувати мої проблеми з чоловіком. «Ага, після того, як викрав вас із дочкою, намагався її в тебе відібрати, погрожував пістолетом, поводився абсолютно неадекватно, зачинив у будинку посеред лісу», — нашіптує розум, але я швидко відкидаю ці доводи, адже не зробив же нічого поганого врешті-решт, просто він батько, який будь-яким шляхом хоче повернути дочку. Я б теж так вчинила.

— То що, Христино, що вибираєш? — ставить питання, дивлячись мені прямо в очі, у відповідь я лише облизую губи й киваю. Майже непомітно, так, щоб це виглядало як випадковий рух моєї голови, але й водночас Марат прийняв це за згоду й показав, що в ліжку з чоловіком буває інакше й ні книги, ні фільми не брешуть. Зрештою, я маю право на помилку, адже всі ці роки я була вірною дружиною, тепер же настав час зробити щось інакше, довести самій собі, що світ не зійшовся на Андрієві, що я не холодна дерев’яна колода, як він вважає.

Наступної миті все змінюється, повітря між нами розжарюється, закипає, пальці Марата перехоплюють кисті моїх рук і фіксують їх над головою. Другою рукою із силою смикає плаття вниз, і тонка тканина осідає біля моїх ніг, оголюючи мене перед очима чоловіка до кінця.

Моє тіло покривається дрібними мурашками. І від прохолоди в кімнаті, і від того, як жадібно чоловік дивиться на мене. Палкий погляд проходиться по моїй фігурі, я ж у цей момент усе ще борюся із собою, тому що ніяк не можу зрозуміти, чи правильно це все.

Я прикриваю очі, несила дивитися в обличчя Марату, щоки палають від сорому, я поводжуся, немов закомплексована дівчина, а не доросла жінка, яка знає собі ціну, але пересилити себе не можу.

Мені страшно. Шалено. Але збудження накочує хвилями, бажаючи продовження.

Я здавлено стогну, коли губи Марата раптово торкаються моєї шиї. Задихаюся, коли його долоня накриває груди й веде вниз: по животу до стегон. Я смикаюся, нарешті усвідомлюючи, що відбувається, і, не дивлячись на те, що всередині мене справжня пожежа, зводжу ноги разом і намагаюся звільнитися.