Глава 13

— Я… — гублюся, не знаючи, що сказати, і все ж кидаю погляд на чоловіка. Він дивиться на мене з презирством. Немов це я зрадила нас, а не він. Немов я завела на стороні роман, який перетворився в іншу сім’ю. Немов це я кілька днів тому плювалася жовчю й пішла до іншого. Немов це я продала його й дитину.

— Мене звуть Марат. Марат Давидов. Чув про вас, пане Безруков, — Марат простягає батькові руку, але той не поспішає тиснути її. Холодно дивиться на нас, явно стримуючи себе від того, щоб не почати вичитувати мене прямо зараз.

— Давидов? Щось знайоме, — задумливо хмуриться батько, наче смакуючи прізвище Марата, а я нарешті відходжу від першого шоку, змушуючи свій мозок працювати швидше й вигадати, як саме натякнути татові, що з цим чоловіком я знаходжуся не добровільно. Сказати прямо? — «Юнайтед Оіл»?

— Так, усе вірно, — звучить спокійний і впевнений голос Марата в мене над вухом, і я нарешті дізнаюся хоч щось про цього чоловіка. Нафтовидобувна компанія — ось чим він займається.

— Я був знайомий із вашим батьком, чув, що після його смерті ви перейняли його частину бізнесу.

— Так, довелося швидко всьому навчитися. Повинен зізнатися, у вас найчарівніша у світі дочка, — швидко переводить тему Марат, не бажаючи більше розвивати її в напряму свого життя.

— А ще моя дочка заміжня, — з осудом вимовляє батько, покриваючись червоними плямами, що означає, що він насилу стримує лють, що рветься назовні. І я розумію його. З’явитися в публічному місці, на очах десятків впливових людей з іншим чоловіком у той час, коли мій законний чоловік тут же — більшої ганьби для батька не знайти.

— Тату, я б хотіла поговорити з тоб…

Я різко замовкаю на півслові, оскільки Марат із силою стискає мою руку, наказуючи замовкнути.

— Не варто злитися на дочку. Вона вже доросла і має право приймати рішення самостійно. Зізнаюся, ми намагалися стримати свої почуття, але, як бачите, не вийшло.

Давидов говорить настільки переконливо, що якби я не знала про справжній стан речей, повірила б у цю нісенітницю сама. Андрій же мовчки стоїть осторонь, абсолютно не задоволений таким розкладом.

— Думаю, ця розмова не для цього місця. Нам слід зустрітися наодинці. Ти, Христино, мене дуже розчарувала. Матері сама скажеш про своє раптове кохання.

Батько раптом повертається і збирається покинути нас. Я різко зриваюся з місця. Я не можу дати йому піти, ні, тільки не це. Куди ж ти, тату?

— Тату, — кличу його, але Марат міцно утримує мене на місці, а потім і зовсім обплітає своїми ручищами, стискаючи в обіймах, і не зводить погляду з Андрія, який усе ще стоїть навпроти нас. Я розчаровано стогну, дивлячись услід своєму порятунку. Кліпаю віями швидко-швидко, щоб не розплакатися від досади. Невже мій батько знає мене настільки погано, що відразу ж повірив у цей фарс?

— Швидко ж ти, — подає голос Андрій, і я переводжу на нього погляд. — Корчила із себе недоторку, а стрибнула в ліжко до іншого, варто було мені вийти за поріг.

Я не впізнаю в ньому свого чоловіка. Жовч так і ллється з нього. Відкриваю рот, щоб пояснити, що все не так, як здається, але Марат випереджає мене.

— Схоже, я її задовольняю краще, а ти, будь добрий, стули рота й не трапляйся мені більше на очі.

Я задихаюся від його нахабства, але вигляд розчервонілого і злого Андрія приносить мені задоволення. Невже ревнує?

— Ми з тобою так не домовлялися, — мій чоловік робить крок у наш бік, виглядає войовничо, немов готовий кинутися на Марата з кулаками просто зараз. Тільки цього мені не вистачало.

— Ми з тобою взагалі ні про що не домовлялися.

— Ти чудово знаєш, про що я, — шипить він. — Вийдемо, поговоримо як чоловіки.

— Мені нема про що з тобою розмовляти, — усе так само спокійно й холодно каже Давидов, при цьому його рука заспокійливо погладжує мене по животу. Тепло від цього дотику розноситься всім тілом, викликаючи поколювання на кінчиках пальців.

— Що ж, так навіть краще, хочу побачити обличчя Христини, коли вона дізнається, що тобі потрібна лише дитина. Що ти пропонував лям зелені за те, щоб я вплинув на її рішення. Схоже, тепер крім дитини тобі потрібні ще і зв’язки її батька. Вирішив піти ва-банк?

Андрій і справді влучає просто в ціль.Тільки з іншого боку.

Ось, отже, як він оцінив наш шлюб. В один мільйон доларів. За ці гроші він готовий був продати чужинцю мою дочку.

— Якщо ти впродовж тижня не зникнеш із життя моєї родини, я розповім правду батькові, — втручаюся в їхню розмову, тому що й мені є що сказати. — Звільнися й не трапляйся мені на очі.

Губи Андрія стискаються в тонку лінію. Він виглядає, немов загнаний у клітку звір. Мій чоловік розуміє, що я можу виконати свою погрозу, як і те, що зв’язок із Мілою можна буде підтвердити з легкістю.

— Мені огидно дивитися на тебе, — випльовую йому в обличчя.

— Це взаємно, — гмикає той. — Що, так сподобався цей качок, що ненависть швидко змінилася обожнюванням? У тебе ж крім мене іншого чоловіка ніколи не було, знайшла різницю? Хоча, напевно, як і завжди лежала немов колода із заплющеними очима. Співчуваю тобі, мужик, — звертається до Марата. В очах Андрія горить божевілля, обличчя перекошує крива посмішка, він ховає руки в кишенях, дивиться прямо мені в очі.