Розділ 25. Дамір

Вже тиждень пройшов після весілля, якщо чесно то... Я досі не можу звикнути до того що мала тепер Аравєва, і до того що вона моя дружина, ну думаю що зможу 

– Аравєв, ти взагалі де? - Ратмір клацнув декілька разів перед моїми очима - ти тут? 

– А... так, на якому моменті я задумався ? - запитав я перебираючи документи - що я пропустив? 

– Так, що сталось? Я ж бачу що щось не так - він налив віскі в стакан та додав льоду, потім простягнув мені - кажи, готовий бути твоїм особистим психологом

– Не знаю з чого почати 

– Починай значить з самого початку - він підніс до губ свій стакан та надпив алкоголь

– Софія... Через вагітність у неї почали бушувати гормони і ми почали часто сваритися 

– Так,і? 

– Остання сварка була через ревнощі і ми дуже сильно посварились і не говоримо

– І до кого? 

– До секретарки, прикинь - Ратмір посміявся

– Та ну, вона ж знає що ти ніколи цього не зробиш 

– Ну знає звичайно, але не забувай, гормони

– Я думаю що тобі треба взяти букет квітів та вибачитись і поговорити - порадив Ратмір 

– Я також про це думаю 

– Так чого ти тут сидиш? П'яту передачу і дуй додому, я зроблю все замість тебе, потім скину тобі зміни в документах - ось за це я його і обожнюю, ще один доказ що я не помилився в другові 

– Дякую 

– Дуй давай 

Через 15 хвилин

– Вільданко, дай я одягну тобі ці шкарпеточки, ми ж на прогулянку - я дивився як Софія одягала крихітку 

– Чим мої дівчатка тут займаються ? - запитав я 

– Даміре...Чому ти так рано? 

– Я до вас - я витягнув два букети за спини і підійшов до дівчаток. Соні я вручив великий букет з троянд, темно червоних, я пам'ятаю як вона говорила що обожнює їх, вона засяяла та обійняла мене

– Дякую любий, вони прекрасні - і знову посмішка, така гарна і улюблена посмішка, моєї коханої дівчинки, дружини... 

– Донечко, це твій - я протягнув Вільдані букетик з ромашок, вона також засяяла та усміхнулась. Мої дві дівчинки щасливі, посміхаються, я самий щасливий - Софіє, нам треба поговорити 

– Добре, ходімо 

– Ти ж розумієш про що ми поговоримо зараз? - запитав я

– Здогадуюсь. Ми поговоримо про ревнощі?

– Яка ти в мене розумна, ти ж знаєш що я буду вірний тобі завжди - я поцілував її - тим паче ти носиш під серцем нашу дитину - я встав на коліно та поцілував її животик, потім встав - я тобі давав привід сумніватись у вірності ? 

– Н...ні 

– Ну от, і чому ти мене ревнуєш ? 

– Н...Не знаю... - вона почала плакати 

– Йди до мене, чому ти плачеш ? 

– Я боюсь що після народження дитини ти підеш 

– Дурненька, я люблю вас трьох. Тебе, Вільдану та дитину яка у тебе під серцем 

– Люблю тебе 

– Ви збиралися йти гуляти з малою? 

– Так 

– Тоді йдемо втрьох - я поцілувавши Соню пішов одягати доньку 

Після прогулянки 

Ми вмостилися на дивані в гостьовій кімнаті, Софія лягла біля мене, Вільданка у мене на руках 

– Як ти думаєш? Хто у нас буде? Кого хочеш ти? - запитала Соня і поклала руку на живіт 

– Мені головне що ця дитина буде він моєї коханої дівчинки, я буду щасливий і хлопчику і дівчинці - я поцілував її

– Люблю тебе

– Я тебе також

Через 4 місяці 

Я як зажди працював коли мені прийшло нагадування 

"УЗД Софії"

Точно! Як я міг забути?! У мене залишилось пів години, я повинен всигнути 

– Даміре В'ячеславовичу, у Вас зус... - встала секретарша як тільки я вийшов з кабінету 

– Перенеси, краще всього на завтра

– Гаразд

Я вийшов, сів у машину иа поїхав до квартири. Як тільки я зайшов до квартири на зустріч вийшла Соня, у сукні, та курточці зверху, авжеж, на вулиці зима вже, це мене потішило, потішило то що вона думає за здоров'я та одягається тепло

– Я вже думала їхати одна - зустріла мене поцілунком вона

– Як я міг про таке забути? О другій годині, якщо я не помилився

– Так, у нас є ще хвилин 15, давай пройдемося - запропонувала мала - на дворі йде сніг, для мене - це казково і я хочу насолодитися красою, Вільдана з татом, він йде на поправку, тому тільки ти і я 

– І малюк

– Ха-ха, і малюк - вона підійшла до мене та ніжно поцілувала, так як вміла тільки вона 

– Ходімо - ми вийшли з квартири 

В кабінеті лікаря

– Софіє, я просто не можу повірити - мої очі прости сяяли - син, спадкоємець

– Ха-ха - засміялась маленька - я чомусь думала що буде донька 

– Ось, дивіться ручка, і ніжка - розказував та показував щось на екрані лікар, а я... Якщо чесно, то я нічого там не бачив, лиш плями - Ви готові почути серцебиття?

– Звичайно

Тук.Тук.Тук... 

Які ж довгоочікуване тук, тук 

– Все, можете підійматися - лікар дав Софії салфетки - ось знімки, чекаю вас знову, напишу час, бувайте 

Ми вийшли з лікарні 

– Сонь, поясни мені ще раз де тут ручка нашого сина - попросив я Соню тому що нічого не бачив в тих розводах

– Ось, тут 

Ми пішли додому, під руку, щасливі 

Любі мої, вибачте що була така довга паузи. Особисті проблеми які забирали весь час, тому і не виходили розділи. Доречі, майже кінець історії Софії та Даміра