Розділ 24. Ратмір

– Ох... ну слухайте - почав розповідь я, а сам подумки повернувся в той день - виходить так, пам'ятаєш Нестеренка? - звернувся я до Даміра від чого той напружився - так ось, я мав з ним не дуже добру справу, мені потрібно було зникнути на невизначений термін тому що він погрожував вбити тебе та Каріма, справа ця йшла дуже довго та потребувала багато нервів та зусиль. Я перебував всі пів року на Сицилії,але в той час я пересилав багато інформації нашим хлопцям при цьому попросив нічого тобі не казати і підлаштував власну смерть. Хлопці молодці - не видали мене, і я боявся одного... Я боявся що ти мене знайдеш адже в тебе є дуже-дуже добрі зв'язки в Італії і тому розумів - якщо ти вийдеш на мене то вийдеш і на Нестеренка... І все, кінець всьому 

– Але чому ти нічого не сказав мені? - Дамір сидівший мовчки нарешті запитав 

– Тому що мій телефон контролювався ним, в ось ноут - ні, звідти я і переслав всю потрібну інформацію. Мені треба було лише повернутися в Україну і здати того придурка одній людині, але хоопці зробили це замість мене, і якщо б не вони то я б і досі би сидів в Італії 

– Але ж з ноута ти міг зв'язатися зі мною 

– Як? Там нічого не залишилося, я адрес хлопців ледь згадав 

– Я в шоці - сказав Карім 

– Ну, ми знали на що йдемо

– Почекай, а хіба на Сицилії в тебе є зв'язки? - запитала Софія у Даміра

– По всій Італії мала 

– Ого

– Ну, ось так якось 

– Ратміре, я все розумію, але бляха... Ти міг через хлопців донести що і як 

– Даміре. Ти. Мене.Чуєш?! Я знаю тебе, як тільки би взнав - одразу би погнав мене шукати .Він погрожував вбити тебе, і що тоді робити Вільдані? А якщо би він і її вбив?!  Ти про це думаєш?! 

– Хлопці, на пів тони нижче - заткнула нас Соня - Вільдана спить, і тим паче Даміре, він тут, сказав тобі все як є, чого ти кричиш зараз? 

– Маленька, не лізь не в свою справу - грубо сказав він і я побачив як у Даміра потемнів погляд коли він перевів погляд на Соню 

– Що значить не лізь? Ви як діти малі зараз, толку ви сваритесь якщо все вияснили - вона дивилася прям в очі йому... Хм, з характером мала 

– То і значить що не лізь! Бо зараз і ми з тобою посваримось - Дамір був на грані 

– Посваримось?! Та пішов ти - вона встала і пішла

– Бля, Софія, Почекай - він пішов за нею 

– Мдааа,головне аби не розлучились навіть не одружившись - посміявся Карім і я з ним 

Я встав та пішов до молодого подружжя

– Ви на приколі? Навіщо сваритись? - запитав я 

– Ратміре, у неї гормони, розумієш?

– Не гормони а нерви через тата цієї дитини, так? 

– Так, а ну заспокоїлись - наказав я - якщо ще раз почую - прибью 

– Гаразд

– І Даміре, трохи лагідніше говори з дружиною - прошептав я йому коли Софія пішла на кухню а ми трохи затримались

– Вибач, щось на нервах через цю всю ситуацію - сказав Дамір 

– Ти не в мене вибачення проси, а у Софії - порадив я 

Ми сіли на за стіл і Дамір перепросив у малої 

– Обіцяй що цього більше не буде 

– Обіцяю 

Ми ще посиділи та розішлись, більше ніхто не сварився

Через 3 дні

Софія

Я стояла біля дзеркала та дивилася на себе, мене напружило те що я була не в тій весільній сукні яку обирала, але і ця була непогана. 

Ось мить і я стою біля Даміра та відповідаю: 

– Так - подивилась я на нього з любов'ю

– Ви Даміре, згодні?

– Ні - подивився він на мене з насмішкою

– Що... 

– Ні, що не ясно? 

– Даміре.... - всередині мене все рушило, як? як він міг, ненавиджу 

– Я тебе ніколи не кохав, ти мені потрібна була тільки заради боргів - мені їх повернули тому ти мені не потрібна 

– Даміре... як, як ти міг?! 

– Соня, мала! – почула я голос чоловіка - прокинься! Будь ласка

– Що? Що було? - я спала, це був сон... 

– Що сталось? Чого ти кричала ? - дивився на мене чоловік з тривогою та одночас з любов'ю

– Не важливо, потім, котра година? 

– Самий час, йди збиратися, зустрінемося - поцілувавши мене Дамір пішов 

– Добре 

Я одягнулась у красиву білизну яка була практично прозора, потім сукню, вона була на меня зараз ще краща ніж тоді у весільному салоні, мене нафарбували та зробили зачіску. Я все ж таки така гарна, Даміру сподобається, але не можу зрозуміти чому мені приснився той сон 

– Софія Олегівна, Ви готові? - заглягула до мене жіночка 

– Так 

Ось момент і я йду до Даміра, він в прекрасному костюмі, гарний, прекрасний....

Батько веде мене під руку, Дамір усміхається коли бачить цю картину. Тато усміхається та міцно мене тримає 

– Доню, я тебе люблю - незвично це чути від батька 

– Я тебе також 

Дійшовши до Даміра тато переклав мою руку в його, він прибирає фату з мого обличчя та дивитися з такою ніжністью що мені хочеться втонути в його обіймах

– Пане Даміре, чи готові Ви взяти в дружини Софію? 

– Так, я обіцяю бути з нею і в горі і в радості, берегти як найцінніший каміть світу - подивився він на мене 

– А Ви пані Софіє, чи готові взяти Даміра в чоловік ? 

– Так, обіцяю що буду підтримувати його в будь яких ситуаціях. Разом і в горі і в радості 

– Оголошую вас чоловіком та дружиною, обміняйтеся обручками - ми наділи обручки одне одному - тепер молодий, можете поцілувати молоду 

Він мене поцілував, з такою ніжністью що у мене трохи підкорились ноги. І тут чути звуки фотоапаратів, як я могла забути? Тут була головна преса міста. Ну звичайно, впливовий чоловік одружується 

– Ну що дружино? тепер ти Аравєва - усміхнувся Дамір 

– Аравєва... - повторила я 

– Я тебе кохаю 

– Я тебе також