Розділ 23. Софія

Якщо чесно я навіть подумати не могла що моє життя зміниться на 180° 

– Слухайте, так а коли весілля ? - запитала Каріна 

– Скоро 

– Через 3 дні, я сподіваюся що нічого вже не станеться - перебив мене Дамір 

– О, це так - я засміялась 

– Доречі, ми завтра поїдемо до батьків та розкажемо - Дамір зробив висновок 

– Гаразд, татові зараз як раз треба позитивні емоції, лікар сказав - згадала я 

– Тим паче 

– Але ви швидкі - посміявся Карім 

Ми сиділи ще говорили довго. До пізнього вечора, мені було так затишно та комфортно в окрузі цих таких рідних людей, Каріна - моя найкраща подруга, та яка мені як сестра, яка бачила всі мої невдачі та щасливі моменти, подруга біля якої я була коли у неї були біди, і ми знали що будемо поряд зажди. Ратмір - кум та найкращий друг нашої сім'ї', той який став близькою людиною за короткий час, я навіть не думала що таке буває, але це реально, часом дуже серйозний але все ж таки він людина з гумором. Карім - молодший брат Даміра, який дуже схожий на свого брата, більше серйозний але говіркий, бували і моменти коли я говорила з ним, з першого погляду він як і Дамір, злий та строгий, але ні, він також з гумором. Вільданка - донька Даміра, моя улюблена дівчинка, така гарна та схожа на Даміра, мила та весела, вона мені як донечка, як її дуже люблю. Дамір - мій улюблений чоловік, батько Вільдани та дитини яка у мене під серцем, через 3 дні я буду його дружиною, я його так кохаю...

– Крихітко, про що думаєш? - поцілував мене Дамір 

– Про те що мені пощастило з вами - я усміхнулася 

– Подруго, я зараз заплачу - сказала Каріна 

– Кохана, твоя вагітність (про яку всі дізнались після аварії) робить тебе такою тонкосльозою - обійняв Карім її 

– Це все ти - вона подивилася на нього, після чого ми вибухнули сміхом 

– Я навіть і подумати не могла що в 18 буду носити дитину під серцем і буду мамою донечки - зізналася я 

– Крихітко, я пам'ятаю як ти казала що тільки 20 - засміявся Дамір 

– Це все ти - повторила я фразу Каріни 

– Жінки - сказали в один голос чоловіки 

– Це все ви винні в тому що ми такі сентементальні - я образливо відвернулася - це ви винні 

– Ееее, я тут ні до чого - підняв руки Ратмір 

– Та до чого тут ти? - запитали ми з Каріною ледь не плачучи 

– Так, мужики - Ратмір був напружений - заспокоюйте своїх дам, а то зараз ще й мала заплаче, жінки - вони любому віці жінки 

– Маленька, заспокойся - Дамір обійняв мене -ми хотіли цю дитину, сама знаєш 

– Кохана, досить ображатися, нашій дитині це навряд сподобається - сказав Карім вткнувшись в шию Каріни 

– Не ображатись? Добре, я не буду - сказала подруга - ось що тільки не зробиш для коханого - вона усміхнулась 

– Соня? - Дамір подивився на мене з усмішкою 

– А що "Соня"? Що "Соня"? Я вже 18 років як Соня - подивилася я на нього з невдоволеним виразом обличчя

– Ох.... Відчуваю весела вагітність у нас буде - сказав Дамір 

– Весела не те слово - сказла я єхидно

– Блін, може і мені завести сім'ю? - задумався Ратмір

– Ого куме, не впізнаю тебе - сказав Дамір 

– А що? Мені майже 30 - відповів Ратмір

– Та нічого, просто реально неочікувано - підтримав брата Карім

– Ой, робите з мене бездушного, фу такими бути - він відмахнувся від чоловіків 

– Дамір, я йду малечу вкладу спати - піднялася я - а то сам знаєш, передувати буде потім

– Сиди, я все зроблю, і так хресницю пів року не бачив - піднявся Ратмір

– Я сподіваюсь що цього не буде - вколив йоно Дамір 

– Ой, то так треба було, думаю що зараз розкажу, тільки вкладу спати малу - і він пішов 

Ми ще поговорили коли почули як на кухню зайшов Ратмір

– Ну, ми чекаємо - склав руки на грудях Дамір 

– Ох.... ну слухайте - почав він