Розділ 19. Дамір

Я прокинувся раніше ніж мала, а прокинувся я через телефоний дзвінок. Дзвонив Змій 

– Якщо причина по якій ти мене підняв не серйозна, я тебе приб'ю - не привітавшись відповів я 

– Соколе, можна я вб'ю цього дибіла?! він мене вже замахав - Змій був злий 

– Я скоро буду, не чіпати його! 

– Добре, але якщо я його вальну, то не обвинувачуй мене, я це зробив для діла

– Я вже збираюсь 

– Добре 

– Хто телефонував? - крихітка прокинулась, видно я розбудив її своїм дзвінком 

– Не важливо... Спи крихітко - я поцілував її в лоб 

– А ти куди? 

– Справи мала, справи - я встав та почав одягатись - сьогодні у мене зустріч важлива, тому я буду десь о сьомій вечора 

– Гаразд, люблю тебе - якщо так подумати, я казав малій правду, спочатку той придурок, потім зустріч 

Я сів в машину та поїхав, а сам обдумував яку помсту зробити, мертве коло - не варіант, сильно легко. Краще в ліс, заб'ю його... 

– Привіт Соколе, він вже починає ледь не плакати - вийшов Змій до мене 

– Мати твою, серйозно? Ой бля, послав бог... Добре, йдемо

– Ходімо 

Коли я зайшов я побачив картину, яка мене потішила, він лежав прикований до батареї та щось мямлив 

– Ну привіт мразота, як почуваєш себе?

– Сам Сокіл питає у мене це? я не сплю?

– Завались, я спитав аби знати чи я можу твоє самопочуття зробити гірше - взявши його за шию я стиснув руку - хоча що так, що так - зможу! - прогарчав я

– Впізнаю - прохрипів він - впізнаю Сокола, я думав що як звівся з цією малоліткою - став м'якотілим 

– Чуєш ти, ще раз назвеш мою кохану жінку "малоліткою" я з тебе шкуру наживо здеру - це по перше... По друге - м'якотілим я ніколи не буду, ніхто мене таким не зробить 

– Ніколи не повірю 

– Хм, хочеш перевірити? - я подивився в його очі, вони були повні жаху після цієї фрази - що ж ти як маленька овечка? то сміливий - то наляканий ?

– Я знаю що ти за людина!

– Хм, і ?

– Ти вбивця, просто серійний вбивця

– Плюс до всього Дон найпотужнішої та найвпливовішої Мафії світу, це ти забув 

– Що...

– А ти не знав ? 

– Ні 

– І повір, ти в останній раз це почув, вперше та востаннє

– Що?

– В ліс його! - гаркнув я 

– Ні, ні! Даміре, ти це не зробиш, хочеш я на колінах попрошу у твоєї дружини пробачення, хочеш стану твоїм вірним помічником?! Тільки будь ласка не роби цього 

– Соколе, може реально нехай стане помічником?

– Леве,ти глушман?! В ліс! 

– Зрозумів Вас, бос - вони його зв'язали але він продовжував кричати - і ради всього святого, закрийте йому рот кляпом 

– Зрозумів, зробимо - вони пішли а я за ними

– А що ти зробиш з ним? 

– Про це заємо тільки я та моя права рука, доречі де він ?

– Ми йому телефонували, він вже під'їзджає - Змій пішов швидше ніж я 

– Зайчику, ти що вже сумував за мною, як приємно - Звір з'явився прямо через декілька секунд, і одразу почав діалог з жарту 

"Згадай гімно, ось і воно" згадав я та усміхнувшись вирішив підіграти 

– Ратмірчику, котику, де твоя нагла морда лазить? - усміхнувшись запитав я 

– Знаєш сонечко, шопінг так вимотує - він заговорив пискоявим голосом та закліпав часто очима 

– Ви що, геї? - запитав нас той дибіл 

– Єбало завали, ми друзі - сказав серйозним та грубим голосом Ратмір, та в раз став серйозний хотів направити на нього пістолет 

– Заспокойся куме - я заспокоїв його поклавши руку на плече 

– Гаразд, ще раз щось вякнеш, на фарш впущу 

– Йому сьогодні і так ґабелла - ми усміхнувшис пішли в перед 

– Ти все ж таки вирішив його того 

– Слухай, він викрав та знущався над моєю дівчинкою, а ти знаєш що я таке не відпускаю. Куме, ти ж у мене не настільки наївний

– Вибач, досі в ролі тупенького 

Ми посміялись. Ми дружимо з дитинства, в 15 років ми домовились що він стане моїм кумом, і ми стримали своє слово. І я знаю що з Хрещеним батьком своєї доньки я не прогадав 

– Тут - я дав короткий знак аби цього прив'язали до дерева 

– Що?! Дамір, ні! 

– Всі звідси - наказав я - а ти Ратміре, залишься - зупинив я його

Коли нікого не було я зробив те що збирався 

Постріл - і він мертвий 

– Д... Дамір...? - почув я знайомий жіночий голос

– Крихітка...